Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Коли Рочіо увійшла до кімнати, у німця мало очі на лоба не вилізли. Дівчина в чорному негліже зупинилася на порозі. Її смаглява шкіра поблискувала в м’якому світлі, а соски стояли «струнко» під прозорою мереживною тканиною.

— Іди до мене, — сказав він хтиво, знімаючи халат і перекочуючись на спину.

Рочіо зобразила усмішку й наблизилася до ліжка. Поглянувши на велетенського німця, вона обережно зиркнула на нього. І з полегшенням стиха хихикнула: «апарат» між ногами велетня був на диво маленьким.

Він нетерпляче вхопив її і зірвав негліже. Його товсті пальці стали обмацувати кожен дюйм тіла Рочіо. Вона сіла на нього верхи й почала стогнати й вигинатися у фальшивому екстазі. А коли він перекотив її і сам заліз на неї зверху, то їй здалося, що німець ось-ось її розчавить. Вона задихалася й хапала ротом повітря під його сальною, як пластилін, шиєю.

— Бі, ві! — вигукувала вона, задихаючись поміж поштовхами прутня. А потім уп’яла німцю у спину свої нігті, щоб збудити його ще сильніше.

Випадкові думки потоком хлинули крізь її свідомість — обличчя незчисленних чоловіків, яких вона задовольнила, стелі, у які вона годинами вдивлялася в темряві, мрії про народження власних дітей...

Раптом тіло німця випнулося дугою, заціпеніло — і за мить рухнуло на неї зверху. «Оце і все?» — здивовано подумала вона з полегшенням.

А потім спробувала вислизнути з-під клієнта.

— Любий, — хрипко прошепотіла вона. — Дай мені сісти на тебе верхи. — Та чоловік не рухався.

Рочіо вперлася руками в його масивні плечі.

— Любий, я... я не можу дихати! — У неї аж ребра захрустіли, і вона відчула, що зомліває. — ;ОевріегІеІе! Прокидайся! — відчайдушно вигукнула Рочіо, сіпаючи його скуйовджене волосся.

І в ту мить вона відчула на його голові якусь теплу липку рідину. Ця рідина, просочившись крізь волосся німця, стікала їй на щоки, капала їй у рот. Вона була солоною на смак. Рочіо щосили пручалася під клієнтом. Раптом над нею промінь якогось химерного світла вихопив із темряви спотворене обличчя німця. З кульового отвору в його скроні фонтаном пульсувала кров. Рочіо спробувала закричати, але в її легенях не лишилося повітря. Німець притис її до ліжка. Втрачаючи свідомість, вона стала видряпуватися до променя світла, що йшов від дверей. І побачила руку. А в тій руці — пістолет із глушником. Спалахнув постріл. І світло померкло.

РОЗДІЛ 40


Картукян, стоячи біля блоку № 3, аж кипів від люті. Він намагався переконати Ґейла, що з «Транскодом» сталася якась халепа. Сюзанна проскочила повз них з однією думкою — якомога швидше потрапити до Стретмора.

Охоплений панікою молодий інженер схопив Сюзанну за лікоть, коли та проходила повз нього.

— Міс Флетчер! У нас вірус! Я в цьому переконаний! Ви мусите...

Сюзанна висмикнула руку й визвірилася на нього.

— Здається, командир Стретмор сказав, щоб ви йшли додому.

— Але ж погляньте на оперативний монітор! Він показує вже вісімнадцять...

— Командир Стретмор наказав вам іти додому!

— Та пішов він у сраку, ваш Стретмор! — верескнув Картукян, і слова відлунням застрибали від стіни до стіни в безлюдному приміщенні.

Раптом згори загудів басовитий голос:

— Містере Картукян?!

Усі троє працівників заклякли.

Високо над ними, спершись на поруччя біля свого офісу, стояв Стретмор.

Якусь мить єдиним звуком, чутним під куполом приміщення, було переривчасте гудіння генераторів глибоко під підлогою. Сюзанна стала відчайдушно ловити погляд Стретмора. «Шефе! Північна Дакота — це Ґейл!»

Але погляд Стретмора був зосереджений на молодому інженері. Спускаючись сходами, він навіть не блимнув, жодного разу не відвів погляду від Картукяна. Перетнувши приміщення шифрувального відділу, він майже впритул підійшов до тремтячого, як осика, інженера.

— Повторіть, що ви сказали.

■— Сер, — перелякано квакнув Картукян. — Із «Транскодом» трапилася біда.

— Командире! — перервала його Сюзанна. — Дозвольте мені...

Стретмор відмахнувся. Він незмигно дивився на системного техніка.

— До нас потрапив інфікований файл, сер, я в цьому впевнений! — випалив Картукян.

Обличчя Стретмора густо почервоніло.

— Містере Картукян, я вже займався цим питанням. У «Транс-коді» немає жодного інфікованого файла!

— Ні, він там є! — у відчаї скрикнув технік. — І поступово пробирається до інформаційної бази...

— Де, у біса, цей інфікований файл?! — оскаженів Стретмор. — Покажіть його мені!

Картукян завагався.

Попередня
-= 60 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!