Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Хтось неподалік почав блювати.

— Прекрасно, — простогнав Бекер і рушив геть проходом туди, де стіни були розмальовані спрей-фарбою.

Прохід перейшов у вузький тунель із дзеркалами, який вів до майданчика у дворі, заставленого столами та стільцями. Тут було повно панків-рокерів, але Бекеру здалося, що він потрапив до земного раю — над ним розкрилося літнє небо, а музика дещо стихла.

Ігноруючи цікаві погляди, він увійшов до натовпу і, послабивши краватку, зморено впав на стілець біля найближчого вільного столика. Здавалося, уже промайнула вічність відтоді, як йому вранці зателефонував Стретмор.

Прибравши порожні пивні пляшки, Бекер сперся на стіл ліктями й обхопив руками голову.

«Відпочину хоч кілька хвилин», — подумав він.

А за п’ять миль від клубу чоловік у дротяних окулярах мчав сільською дорогою, сидячи на задньому сидінні таксомотору «фіат».

— «ЕтЬги]о», — пробурчав чоловік, нагадуючи водію про пункт призначення.

Водій кивнув, зиркнувши в дзеркало заднього виду на дивакуватого пасажира.

— «ЕтЬгир», — невдоволено буркнув він. — Кожної ночі дедалі химерніша публіка.

РОЗДІЛ 53


Токуген Нуматака лежав голий на масажному столі у своєму офісі. Персональна масажистка знімала йому судоми в шиї. Вона розминала долонями м’ясисті брижі на його лопатках, повільно спускаючись до рушника, який прикривав сідниці шефа. Її руки ковзнули під рушник. Та Нуматака ледь помітив. Подумки він був деінде. Нуматака вже давно чекав, що озветься телефон його приватної лінії. Але той мовчав.

У двері постукали.

— Увійдіть, — пробурчав Нуматака.

Масажистка швидко прибрала руки з-під рушника. Увійшла телефоністка і вклонилася.

— Високошановний голово?

— Говоріть.

Телефоністка вклонилася вдруге.

— Я розмовляла з телефонною компанією. Той дзвінок надійшов із міжнародного коду 1 — зі Сполучених Штатів.

Нуматака кивнув. То була добра новина. «Дзвінок надійшов зі Сполучених Штатів. — Він усміхнувся. — Значить, мене не обманули».

— Аз якого місця Сполучених Штатів? — спитав він наказним тоном.

— Вони саме намагаються з’ясувати, пане.

— Дуже добре. Повідомте мені, коли дізнаєтеся більше. Телефоністка ще раз вклонилася й вийшла.

Нуматака відчув, як розслабилися його м’язи. Міжнародний код 1.1 справді — добра новина.

РОЗДІЛ 54


Сюзанна Флетчер нетерпляче міряла кроками туалет і рахувала до п’ятдесяти. У скронях гупало.

«Іще трошки, — сказала вона собі. — Ґейл — це Північна Дакота!»

Сюзанна замислилася: а які в нього плани? Він просто оприлюднить пароль? А може, продемонструє пожадливість і спробує продати алгоритм? Сюзанна вже не могла чекати ані секунди більше. Час. Треба добратися до Стретмора.

Вона обережно прочинила двері, поглянула на дзеркальну стіну в дальній частині шифрувального відділу, щоб переконатися, чи Ґейл і досі пильнує її. Треба було якнайшвидше дістатися до офісу Стретмора. Не надто швидко — ясна річ, щоб у Ґейла не виникло підозр. Вона дійшла до дверей і хотіла була їх відчинити, як щось почула. То були голоси. Чоловічі голоси.

Вони долинали крізь вентиляційний отвір біля підлоги. Сюзанна відпустила двері й підійшла до отвору. Слова розмови заглушувало гудіння встановлених унизу електрогенераторів. Розмова, схоже, відбувалася на вузеньких сходах у підземеллі. Один голос — пронизливий та сердитий — належав Філу Кар-тукяну.

— Ти що, мені не віриш?

Потім почувся звук емоційної суперечки.

— У нас вірус!

Пролунав сильний зойк.

— Нам треба покликати Джаббу!

Після цього почулися звуки боротьби.

— Відпусти мене!

Звук, що пролунав після цього викрику, був мало схожий на людський. То був протяжний жалісний зойк жаху, наче якась тварина кричала перед смертю. Сюзанна заціпеніла просто біля отвору. Зойк перервався так само різко, як і почався. І настала тиша.

А за мить, як у якісь дешевій виставі жахів, світло в туалеті поволі потьмяніло. Потім лампочки заблимали і зовсім згасли. Тепер Сюзанна Флетчер стояла в повній темряві.

РОЗДІЛ 55


— Ти всівся на моє місце, вилупку!

Бекер, що сидів, поклавши голову на долоні, стріпонувся з думкою: «У цій довбаній країні хоч хто-небудь розмовляє іспанською»?

Біля стола на Девіда люто витріщався прищавий підліток із голеною головою. Одна половина його лисого черепа була червона, друга — фіолетова, від чого він скидався на великодню писанку.

Попередня
-= 74 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!