Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

— Кажу тобі — ти всівся на моє місце, вилупку!

— А я почув тебе з першого разу, — відповів Бекер, підводячись. Він не мав бажання битися. І взагалі — час забиратися геть.

— Куди ти подів мої пляшки? — визвірився на нього підліток. У його носі стирчала англійська булавка.

Бекер показав на пляшки, які поставив на підлогу.

— Вони були порожні.

— Але то були мої порожні пляшки, чорт забирай!

— Мушу перепросити, — відказав Бекер і повернувся, щоб піти.

Та панк заступив йому дорогу.

— Сказав — підніми!

Бекер здивовано поглянув на нього. «Це навіть не смішно», — подумав він.

— Ти, мабуть, жартуєш, хлопчику? — Девід був на цілий фут нищий за панка й фунтів на п’ятдесят важчий.

— А що, трясця твоїй матері, схоже, що я жартую?

Бекер не відповів.

— Негайно ж підніми! — крикнув підліток надтріснутим півнячим голосом.

Девід спробував обійти його, та малий знову заступив йому дорогу.

— Я ж сказав — підбери пляшки, чорт забирай!

Обдовбані панки за сусідніми столиками почали обертатися, з цікавістю позираючи на сцену.

— Ти б не здіймав бучу, хлопче, — спокійно порадив йому Бекер.

— Попереджаю! Це мій стіл, — засичав підліток. — Я приходжу сюди щовечора. А тепер — візьми й підбери пляшки!

Девіду урвався терпець. Хіба не мав він тепер насолоджуватися разом із Сюзанною тихим вечором у «Туманних горах»? І на біса він приїхав до цієї Іспанії — щоб посваритися з неповнолітнім психом?

Не кажучи ні слова, Бекер підхопив хлопця під пахви, рвучко підняв і гепнув сракою об край стола.

— Слухай-но, ти, сопливий шмаркачу! Або ти від мене зараз же відчепишся, або я вирву оту булавку в тебе з носа й защипну тобі рота.

Малий зблід, як крейда.

Бекер іще трохи його потримав, а потім відпустив. Не зводячи очей із перепудженого підлітка, Бекер нахилився, підняв пляшки і поставив їх на стіл.

— Отак годиться? — спитав він.

Малий отетеріло мовчав.

— Можеш не дякувати. Нема за що, — кинув Бекер. І подумав: «Цей малий — ходяча реклама протизаплідних пігулок».

— Іди під три чорти! — заволав малий, побачивши, що з нього сміються його однолітки. — Засранець!

Бекер промовчав. Щось у тому, що малий сказав раніше, привернуло його увагу. «Я приходжу сюди щовечора». І він подумав — а може, цей малий якимось чином мені допоможе?

— Вибач, — сказав Бекер, — Щось і не розчув, як тебе звуть.

— Двомасний.

— Двомасний? — здивувався Девід. — Дай-но здогадаюся... це через твою двоколірну голову?

— Ні фіга, Шерлоку.

— Гучне й красиве ім’я, нічого не скажеш. І добре запам’ятовується. Сам вигадав?

— У точку, — гордо відказав малий. — Я його невдовзі запатентую.

Бекер іронічно скривився.

— Ти хочеш сказати, що зареєструєш своє прізвисько як торгову марку?

Малий сконфужено промовчав.

— Для імені потрібна торгова марка, а не патент, — пояснив Бекер.

— Та яка різниця! — пригнічено вигукнув малий.

Пістрява публіка на майданчику вже покотом лежала від

сміху. Двомасний підвівся й вирячився на Бекера.

— Що ти, у біса, від мене хочеш?

Девід на мить замислився. «Я хочу, щоб ти помив свою голову, почистив свій лексикон і влаштувався на роботу».

— Мені потрібна деяка інформація, — відповів він.

— Пішов у сраку.

— Я шукаю тут одну людину.

— А я її ні фіга не бачив.

— Я її не бачив, — поправив його Бекер і махнув офіціантці, що проходила повз них. Купивши в неї дві пляшки пива, він подав одну Двомасному. Хлопець був шокований. Відсьорбнувши пива, він підозріло зиркнув на Бекера.

— Ви до мене залицяєтеся, пане?

Бекер усміхнувся.

— Та ні. Я шукаю одну дівчину.

Двомасний верескливо розреготався.

— Та ні фіга ви тут нікого не знімете в такому прикиді! Бекер нахмурився.

— А я й не збираюся тут нікого знімати. Мені просто треба з цією дівчиною поговорити. Може, ти мені в цьому допоможеш?

Двомасний поставив свою пляшку на стіл.

— Ви — мент?

Бекер похитав головою.

Малий підозріло звузив очі.

— А схожий на мента.

— Хлопчику, я — з Меріленду. Навіть якби я був ментом, то Іспанія — трохи за межами моєї юрисдикції, чи як ти вважаєш?

Здавалося, це запитання застукало хлопця зненацька.

— Мене звуть Девід Бекер. — І він усміхнувся, простягнувши через стіл руку.

Панк з огидою відсахнувся.

Попередня
-= 75 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!