Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Сюзанна щосили намагалася зорієнтуватися в просторі. Образ Картукяна, що лежав на ребрах генераторів, ніяк не йшов у неї з голови і заважав думати. Вона знову потицяла пальцями на кнопки замка. І знову марно.

— Скасуйте прогін програми! — наказала вона.

Якщо скомандувати «Транскоду» припинити пошук пароля для «Цифрової фортеці», то його мікросхеми вимкнуться й вивільнять достатньо аварійного живлення, щоб двері знову запрацювали.

— Вгамуйтеся, Сюзанно, — озвався Стретмор і заспокійливо поклав їй руку на плече.

Дотик його руки вивів Сюзанну із запамороченого стану. Вона пригадала, навіщо йшла до Стретмора і, різко повернувшись на п’ятах, вигукнула:

— Командире! Північна Дакота — це Ґреґ Ґейл!

У темряві запала, здавалося, нескінченно довга тиша. Та нарешті Стретмор заговорив, і в його голосі було більше подиву, аніж потрясіння.

— Про що ви кажете?

— Про Ґейла... — прошепотіла Сюзанна. — Північна Дакота — це він.

Знову запала тиша; Стретмор обмірковував почуте.

— «Слідопит»? — непевно спитав він. — Це «слідопит» його вирахував?

— «Слідопит» і досі не повернувся. Ґейл перервав його роботу!

І Сюзанна пояснила шефу, як Ґейл зупинив її пошукову програму і як вона знайшла електронні повідомлення, що їх прислав Танкадо на адресу Ґейла. І знову настала довга тиша. Стретмор із сумнівом похитав головою.

— Ґреґ Ґейл не може бути страхувальником Танкадо! Це ж абсурд! Танкадо ніколи б не довірився Ґейлу.

— Командире! — наполягала Сюзанна. — Ґейл одного разу вже нас підставив — зі «Стрибунцем». Танкадо довіряв йому.

Здавалося, Стретмор не знав, що відповісти.

— Скасуйте прогін програми, — благально попрохала Сюзанна. — Ми вирахували Північну Дакоту. Викличте відомчу охорону й ушиваймося звідси.

Стретмор підняв угору руку, ніби просив іще мить на роздуми.

Сюзанна знервовано глянула в бік люка, але отвору не побачила, бо його заступав «Транскод», але червонувате світіння

з нього відбивалося на блискучих кахлях підлоги, як спалахи пожежі на льоду.

«Нумо, командире, викликай охорону! Скасуй програму! І ходімо геть звідси!» — благала вона подумки.

Раптом Стретмор сіпонувся.

— Ідіть за мною, — сказав він і широким упевненим кроком рушив до люка.

— Командире! Ґейл небезпечний! Він...

Але Стретмор уже зник у темряві. Сюзанна поквапилася за ним. Обійшовши «Транскод», командир наблизився до отвору в підлозі, став над ним і зазирнув у шахту, з якої валив пар. Потім окинув поглядом темне приміщення шифровідділу, нагнувся й потягнув на себе важку ляду люка. Вона описала в повітрі низьку дугу й гепнулася вниз з оглушливим гуркотом. І знову шифрувальний відділ перетворився на тиху темну печеру. Схоже, Північна Дакота потрапив у пастку. Його запечатали.

Стретмор став навколішки й повернув важкий стопор-метелик. Той крутнувся і став на місце. Підземелля було запечатане.

Але ні Стретмор, ні Сюзанна не почули, як хтось, тихо ступаючи, пройшов до блоку № 3.

РОЗДІЛ 60


Двомасний попрямував дзеркальним коридором із бару під відкритим небом до танцювального майданчика. Зупинившись біля дзеркала, щоб поправити англійську булавку, він побачив позаду себе чиюсь зловісну постать. Він був крутнувся, та не встиг. Пара залізних рук притиснула його обличчям до скла.

Панк спробував вивернутися.

— Едуардо, чоловіче, це ти? — Двомасний відчув, що перед тим, як притиснути його до скла, невідомий торкнувся його гаманця. — Еді! — вигукнув підліток. — Припини дуріти! Тут

один тип питався про Меґан. — Та нападник не відпускав його, тримаючи залізною хваткою. — Еді, чуваче, припини негайно!

Та коли Двомасний нарешті зиркнув у дзеркало, то побачив, що чоловік, який пришпилив його до дзеркала, зовсім не схожий на його приятеля. Обличчя незнайомця було вкрите шрамами та побите віспою. Пара байдужих очей вирячилися на нього з-за окулярів у дротяній оправі. Чоловік нахилився, приклеївшись ротом до вуха хлопця, і спитав химерним здушеним голосом:

— Adonde fue? Куди він поїхав?

Ці слова прозвучали якось огидно й шепеляво, від чого панк закляк, паралізований страхом.

— Куди він поїхав? — повторив голос. — El Americano.

— До... до аеропорту. Aeropuerto, — відповів, заїкаючись, Двомасний.

— Аеропуерто? — перепитав чоловік, пильно вдивляючись темними очима у відображення губ хлопця в дзеркалі.

Панк кивнув.

— Tenia el anillo? Перстень — у нього?

Перепуджений малий похитав головою.

Попередня
-= 79 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!