Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

— Я чекаю.

Брінкергоф простогнав, страшенно жалкуючи, що покликав її перевірити звіт шифровідділу. Він зупинив погляд на її простягнутій руці.

— Ідеться про секретну інформацію в особистому кабінеті директора. Уявляєш, що станеться, якщо нас спіймають?

— Директор — у Південній Америці.

— Перепрошую. Не можу — і все. — Брінкергоф склав на грудях руки й вийшов.

Мідж уставилася йому вслід, пропікаючи поглядом спину.

— Та ні, Чеде, зможеш, — прошепотіла вона, а потім повернулася до «Великого брата» й заходилася виводити на екран відеоархіви.

«Мідж невдовзі вгамується», — заспокоював себе Брінкергоф, сідаючи за свій робочий стіл, щоб переглянути решту звітів. Не буде ж він віддавати Мідж директорські ключі щоразу, коли в неї їхатиме стріха?

Він саме почав перевіряти звіт про випадки збоїв у забезпеченні секретності зв’язку, як його думки перервали якісь голоси, що чулися із сусідньої кімнати. Відклавши папери, Брінкергоф пішов до дверей.

У головному офісі було темно — лише з напіввідчинених дверей кабінету Мідж падав стовп сіруватого світла. Він прислухався. Голоси не припинялися. Вони звучали збуджено й емоційно.

— Мідж?

Йому ніхто не відповів.

Брінкергоф пройшов крізь темряву до Міджиного робочого місця. Голоси здалися йому трохи знайомими. Він поштовхом розчинив двері. У кімнаті нікого не було. Не було й Мідж. А звук голосів долинав згори. Брінкергоф поглянув на відеомонітори — і йому відразу ж стало зле. На кожному з дванадцяти екранів програвався один і той самий сюжет — то було щось схоже на погано режисований балет. Вхопившись за спинку крісла Мідж, він із жахом витріщився на екрани.

— Чеде? — почувся голос ззаду.

Він перелякано крутнувся і примружився в темряву. То була Мідж. Вона стояла на протилежному боці приймальні перед дверима директорського кабінету. Простягнувши руку долонею догори, вона сказала:

— Ключі, Чеде.

У Брінкергофа спалахнули щоки. Він обернувся й поглянув на монітори. Йому хотілося викинути зі свідомості сцени, що демонструвалися на моніторах угорі, та не зміг. Він був скрізь, у кожному екрані — стогнав від задоволення й жадібно пестив вимазані медом маленькі груди Кармен Ґуерти.

РОЗДІЛ 66


Бекер, прямуючи до туалету, перетнув вестибюль, але виявив, що двері з позначкою «CABALLEROS» заблоковані переносним помаранчевим стовпчиком та прибиральницьким возиком із мийними засобами та швабрами. Він зиркнув на другі двері — з написом «DAMAS». Швидко підійшовши до них, Девід постукав.

— Ноіа? Агов? — вигукнув він, трохи прочинивши двері. — Con permiso?

Тиша.

І Бекер увійшов до дамського туалету.

То була типово іспанське туалетне приміщення — правильний квадрат, білі кахлі, а угорі — одна лампочка. Як і зазвичай, там була одна кабінка та один пісуар. Те, що жінки навряд чи користувалися пісуаром, не мало значення. Встановлюючи їх, підрядник просто економив кошти на спорудженні ще однієї кабінки.

Бекер з огидою оглянув туалет. Бридота. Раковина була забита, і в ній стояла каламутна коричнева вода. Скрізь валялися брудні паперові серветки. Підлога була мокра. Старий пристрій для сушіння рук, що висів на стіні, був заквацьований зеленуватими відбитками пальців.

Бекер підступив до дзеркала й зітхнув. Очі, що зазвичай дивилися на нього з дзеркала з пронизливою ясністю, цієї ночі вже не були такими ясними. «Скільки ж я тут вже провештався?» — подумав він. І не зміг підрахувати. За чисто викладацькою звичкою він поправив віндзорський вузол на своїй краватці. А потім обернувся до пісуару, облаштованого позаду нього.

Стоячи там, він подумав: «А чи повернулася вже додому Сюзанна? Куди ж вона могла подітися? Без мене. Може, до готелю “Кам’яна садиба”?»

— Гей! — гукнув позаду нього сердитий жіночий голос.

Бекер аж підскочив.

— Я... я... — почав він, заїкаючись і швидко застібаючи ширінку. — Е-е-е, перепрошую, будь ласка, я...

Бекер обернувся й поглянув на дівчину, яка щойно увійшла. То була якась молода естетка з бездоганно укладеною зачіскою, що начебто зійшла зі сторінок журналу для дівчаток-підлітків. На ній були консервативні картаті брюки та біла блузка-безрукавка. У руці вона тримала червону торбинку «Ел. Ел. Бін».

— Перепрошую, — забелькотів Бекер, застібаючи ремінь. — Чоловічий туалет був зачинений... утім... я вже йду.

— Гидотний підар!

Бекер вухам своїм не повірив. Брудна лайка з вуст цієї пані була так само недоречною, як вода з унітазу у вишуканій карафці. Та коли Бекер придивився до дівчини, він помітив, що вона була не такою вже й рафінованою та вишуканою, як йому спочатку видалося. Очі — червоні та припухлі, а ліве передпліччя — набрякле. Під червонуватим подразненням шкіри на її руці виднілася синювата плоть.

Попередня
-= 86 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!