Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

«О Господи, — подумав Бекер. — Вона вводить собі наркотики прямо у вену. Хто б подумав?!»

— Геть звідси! — заверещала дівчина. — Геть звідси — і все!

Бекер на мить забув усе про перстень та про АНБ — геть усе. Йому стало жаль цю молоду дівчину. Мабуть, батьки прислали її сюди готуватися до вступу в коледж, забезпечивши карткою «віза», а вона он до чого докотилася — коле наркотики в брудному туалеті.

— Як ви почуваєтеся? — спитав він, рушаючи до дверей.

— Прекрасно, — відповіла вона викличним тоном. — Я вас не тримаю!

Бекер повернувся, щоб піти. І востаннє кинув сумний погляд на її передпліччя. «Ти нічим тут не зарадиш, Девіде. Не чіпай її та йди собі геть».

— Ну-у-у! — заверещала дівчина.

Бекер кивнув. Виходячи, він сумно всміхнувся їй.

— Будьте обережні.

РОЗДІЛ 67


— Сюзанно! — важко видихнув Ґейл, втупивши у неї погляд.

Він сидів на ній, розставивши ноги, усім тягарем тіла тиснучи їй на живіт. Його куприк боляче давив їй у лобок крізь тонку тканину спідниці. Кров із носа Ґейла капала їй на блузку. Сюзанні до горла підступила нудота, коли його руки опинилися в неї на грудях. Але вона нічого не відчувала. «Він що — торкається мене?» Вона не відразу второпала, що то він засті-бував верхній ґудзик її блузки.

— Сюзанно, — знову сказав Ґейл, важко дихаючи. — Допоможи мені вибратися звідси.

Сюзанні здалося, що вона марить. Те, що він щойно сказав, не мало ані найменшого сенсу.

— Сюзанно, допоможи мені! Стретмор убив Картукяна! Я сам бачив!

Вона не відразу збагнула почуте. «Стретмор убив Картукяна?» Ґейл, мабуть, і гадки не мав, що вона бачила його внизу, у шахті.

— Стретмор знає, що я його бачив! — сплюнув Ґейл. — Він і мене вб’є!

Якби Сюзанну не сковував страх, вона розсміялася б Ґейлу в обличчя. Вона добре знала принцип «розділяй і пануй», яким керувався цей колишній морський піхотинець: «Вигадуй брехню і зіштовхуй лобами своїх ворогів».

— Я кажу правду! — заволав він. — Нам треба викликати допомогу! Бо ми обидва в небезпеці!

Сюзанна не повірила жодному його слову.

Мускулисті ноги Ґейла, мабуть, затерпли, і він трохи попід-вівся, щоб перемістити свою вагу. А потім розкрив рота, щоб щось сказати. Але так і не встиг.

Коли Ґейл попідвівся, Сюзанна відчула, як кров повертається до її ніг. У неї навіть ще не сформувалася така-сяка думка, як рефлекторний інстинкт підкинув її ліву ногу й вона вцілила

Ґейлу просто в калитку. Колінна чашечка з хрустом увійшла в м’який мішечок плоті між його ногами.

Ґейл заскімлив від нестерпного болю й обм’як. Скоцюрбившись, він упав набік. Сюзанна вивернулася з-під його тіла і, скочивши на ноги, пошкутильгала до дверей, прекрасно усвідомлюючи, що їй забракне сил вибратися геть.

Блискавично прийнявши рішення, Сюзанна зайшла за довгий кленовий стіл для засідань і вперлася ногами в килим. На її щастя, стіл мав ролики. Щосили відштовхнувшись, вона широким кроком рушила до скляної стіни, штовхаючи стіл поперед себе. Коліщатка були якісні, і стіл котився легко. Посеред блоку № З Сюзанна вже спромоглася розвинути максимальну швидкість.

Коли до стіни залишалося п’ять футів, вона сильно штовхнула стіл уперед і відпустила його. Почувся моторошний тріск, і стіна вибухнула скляним дощем. Уперше від часу спорудження шифрувального відділу його звуки потоком хлинули до блоку 3.

Сюзанна зупинилася й поглянула вперед. Через отвір зі скалками вона бачила, як котився стіл. Описавши широке коло по підлозі шифрувального відділу, він розчинився в темряві.

Сюзанна рвучко встромила свої ноги в понівечені туфлі, кинула останній погляд на Ґейла, який і досі звивався на підлозі, і вискочила до шифровідділу через море розбитого скла.

РОЗДІЛ 68


— А відразу цього не можна було зробити? Це ж так легко! — зневажливо пирхнула Мідж, забираючи в Брінкергофа ключі від директорського кабінету.

Брінкергоф пригнічено мовчав.

— Я все зітру перед тим, як піти, — запевнила його Мідж. — Хіба що вам із дружиною спаде на думку залишити цей запис для приватної колекції.

— Лишень візьми оту чортову роздруківку, — відрізав він, — і негайно вшивайся!

— Бі, вепог, — заквоктала Мідж із сильним пуерторикан-ським акцентом. Підморгнувши Брінкергофу, вона пішла крізь приймальню до двійчастих дверей кабінету Фонтейна.

Приватний кабінет Леланда Фонтейна був зовсім несхожий на решту директорського офісу. Тут не було ані картин, ані м’яких крісел, ані рослин у вазонках, ані антикварних годинників. Увесь простір кабінету був підпорядкований зручності та ефективності. Робочий стіл зі скляною поверхнею та чорне шкіряне крісло стояли прямо перед величезним панорамним вікном. Три картотечні шафи примостилися в кутку біля невеличкого столика з кавоваркою. Над Форт-Мідом зійшов місяць, і його м’яке сяйво підкреслювало строгість обстанови директорського кабінету.

Попередня
-= 87 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!