Слава ЗСУ!

Іванна взагалі сьогодні дуже нервувалась. Вона здригалась від кожного телефонного дзвінка, весь час дивилась у вікно, явно когось чекаючи.

- Так, і що це за конференція? – кричала у трубку Дора. – Все зрозуміло. До побачення.

Дора поклала трубку і знову зарилась у свої документи. В цей момент двері відчинились.

- Вибачте, мені потрібна Іванна, - сказала незнайома дівчина.

Іванна встала з крісла... Вона пильно подивилася в обличчя кожному. Дивно, ніхто не пізнав справжню принцесу. Ніхто не побачив, що за тими шрамами на голові, які ледь прикривав капюшон, ховалася справжня чиста недоторкана душа. Ніхто, навіть, не подумав, що в тому знівеченому тілі ховається добре серце.

- Заходь, Луїзо, - розчаровано промовила Іванна.

Всі затихли. Їх погляди вдруге піднялися на незнайому дівчину.

- Луїза, - не вірячи очам, промовила Ізабелла. – Що, що з тобою сталося?

На очах Луїзи з’явилися сльози. Вона так давно мріяла їх всіх побачити.

- Це дійсно Луїза...

- Я знаю, всі шоковані, - тихо промовила Іванна. – Я була шокована не менше. Але я маю вам щось сказати.

Всі уважно подивилися на Іванну.

- Луїза пережила дуже велику душевну і фізичну травму. Її багаторазово зґвалтували. За час, поки вона була у лікарні, її кімнату у гуртожитку віддали за несплату. Тож тепер у неї немає нічого. Ні місця проживання, ні роботи, ні друзів. Ми – єдине, що вона має, і я думаю, що хоча б із житлом ми зможемо їй допомогти. Хоча б на деякий час.

Усі зрозуміли, про що йшлася мова. Треба було взяти цю, незрозуміло чим хвору, до себе додому.

- Ну, - продовжила Іванна. – Хтось може нам допомогти? Ізабелла!

- Ні, - невпевнено відповіла Ізабелла. – Я живу з мамою в однокімнатній квартирі, у мене немає місця...

- Владе.