Слава ЗСУ!

- А що я скажу дружині? Що привів додому подружку з театру.

- Драконе.

- Я сам живу на квартирі у друга. Навряд, мені дозволять привести ще когось.

- Ядвіго.

Іванна називала усіх по черзі так, як вони сиділи. І кожен придумував якусь причину, за якою нібито він не може взяти до себе Луїзу.

- Адріане.

- Я не можу, - тихо промовив він.

- Чому? – вже роздратована усім цим концертом, кричала Іванна.

- Я просто не можу, - тихо промовив він і вийшов з гримерної.

Луїза опустила очі. Він більше не любить її. По її щоці потекла сльоза, але цього, звісно, ніхто не помітив.

- Арсене, - продовжила Іванна.

- Ні, - нагло відповів він, не відводячи очей від камери.

- Чому?

- Просто ні.

- Ну поясни, чому? – роздратовано кричала Іванна.

- А чому я маю придумувати причину. Я ніколи не приховував, що терпіти не можу цю нездару. І я був щасливий, коли вона, нарешті, пішла з театру. Вона мені не потрібна ні на знімальному майданчику, ні у житті.

Всі злякано подивилися на Луїзу. Арсен так відверто виказав думки усіх, що стало просто страшно за наслідки, які могли бути. Але Луїза лише сумно посміхнулась.

Іванна зітхнула.

- Доро.

- А чому ти зітхаєш, Іванно? – відірвавшись від паперів, промовила режисер. – А чого ти чекала? Що всі кинуться сперечатися, хто житиме з Луїзою. Вже минуло багато часу. Все змінилося. І у театрі для неї більше місця немає. І я, наприклад, повністю згодна з Арсеном. Я ледь могла терпіти її у театрі, навіщо вона мені вдома. У неї були друзі, нехай про неї і піклуються. До чого тут я? Хто з нею дружив? Адріан, Дракон, ти... Забери її до себе, - голосно промовила Дора.

- Я не можу...

- Чого це раптом, це ж твій друг! У неї, окрім тебе, більше нікого немає, - нахабно проязвив Арсен.