Слава ЗСУ!

Меланія посміхнулась.

- А чому ти не скажеш їй про це?

- Про що сказати? Про свої почуття? Хочеш, щоб вона посміялася з мене?

- Ти не знаєш Ельзару, - образливо промовила Меланія. – І ніколи не намагайся передбачити її, бо тобі все одно не вдасться цього зробити.

- Вона завтра вночі відлітає з Арсеном на фестиваль. Я у безвиході. Я не знаю, що й робити.

- Скажи їй про свої почуття, принаймні, там на фестивалі вона думатиме про твої слова.

- Та вона, навіть, не захоче слухати мене, - крикнув у розпачі Адріан.

- А ти розкажи їй так, щоб вона тебе слухала... Говори з нею щиро, так, щоб вона повірила. Вияви свої почуття так, щоб вона не змогла перебити тебе. Поводься з нею так, щоб вона закохалася.

- Закохалася? Меланіє, про що ти?

- Скажи їй, Адріане.

Меланія на секунду замовчала.

- Вибач, Адріане. Я маю йти. Прибуло моє таксі...

- Ваша кава, пане Чекаян, - ввічливо сказала служниця.

- Дякую.

- Пані Ауріко, вам щось принести?

- Ні, я не хочу.

Ауріка з татом сиділи у гостинній. Ауріка дивилася у свої записи, та насправді їй було зовсім не до них.

- Щось сталося? - відірвавшись від телевізора, запитав батько.

- Ой тату, що тобі сказати?

Батько взяв у руки зошит Ауріки.

- Сьогодні до мене підходив Кім. Пам’ятаєш, його батько був у тебе охоронцем?

- Кім Пірас? Звичайно пам’ятаю! У нього чудовий батько!

- Вони вже майже довели справу до кінця! Залишився суд над убивцею! А ми працювали не в тому напрямку... Просто витратили багато часу.

- То почни працювати з Пірасом. Хочеш, я подзвоню його батькові, і вони обов’язково погодяться працювати з тобою.

- В тому то і справа, вони запросили мене співпрацювати. Сказали, що дадуть мені все, що треба. Але як мені тепер почати все спочатку? Як кинути полковника, Жанну, Шланга? Вони для мене не просто співробітники. Це мої друзі...