Слава ЗСУ!

- Донечко, слухай! Візьми себе в руки! Будь сильнішою. Ти нікому нічого не повинна пояснювати. Просто почни все заново. Зроби цей крок! Коли ти просила мене, щоб я подзвонив начальнику Статилату, то ти говорила, що хочеш написати детектив, а не знайти друзів. Хочеш, я знову приведу психолога? Ти поговориш, тобі стане легше.

- Ні, тату, не треба. Мені вже легше. Я, мабуть, зроблю все так, як ти говориш.

- Іди спати, а вранці все вирішиться.

Ауріка піднялася на другий поверх у свою спальню. Чекаян, впевнившись, що його донька закрила двері, набрав якийсь номер.

- Ало, це Чекаян. Мені потрібен Тадей Статилат.

- Хвилинку. З’єдную.

- Я слухаю.

- Привіт, друже!

- Пане мер, приємно вас чути. Як справи?

- Добре, не жаліюся. Слухай, у вас там є одна оперативна група, у них що немає роботи?

- Що за група?

- Та, де працює Ауріка.

- А-а-а, Шланг. У них якісь проблеми?

- Так, величезні. Відсторони їх від справи, вони задурили моїй донці голову якимись драконами, якісь романи їй приносять...

- Так, це стиль Шлангера. Добре! Справа все одно вже розкрита. Гаразд, пане Чекаян, я все зроблю.

- Вибачте, ви не бачили Баталову?

- Ні, а що?

Адріан вибіг на знімальний майданчик і озирнувся навколо.

- Хто бачив Ельзару?

- Її сьогодні ще не було? – відповіла Анастасія.

- Як не було, вже десята ранку! – крикнув Адріан і побіг на другий поверх до звукорежисерів.

- Ви не бачили Баталову?

- Ні.

Адріан зазирнув у гримерну.

- Іванно, де принцеса?

- Немає, не було іще...

У розпачі Адріан відкрив двері кабінету Яна Антіновича.

- Пане директор, а де Баталова?

П’яний директор посміхнувся.

- О, принц! Заходь, сідай!