Слава ЗСУ!

Арсен опустив очі.

- Тоді вибач мені за цю пропозицію, - тихо промовив він. – Я думав, ти теж мене кохаєш...

- Арсене, а хіба я хоч раз дала тобі привід думати, що я тебе кохаю? Може, я говорила про це, чи натякала?

- Ні, - тихо відповів Арсен.

- Тоді хто дав тобі право думати таке про мене?

- Просто Дора сказала Адріану, що ти мене...

- Арсене, я не знала, що ти слухаєш усілякі плітки! – перебила його Ельзара. – Знаєш, я не знаю, що там Дора і Адріан навигадували, але насправді, я була про тебе кращої думки.

Ельзара вийшла з номера. Арсен залишився сам. Він думав про Ельзару, про її гідність, честь. Ні, він не достойний її, якщо помітив в ній лише великі груди і привабливе обличчя...

Ауріка лежала посеред пустелі. Вона перечитувала слова Макара і намагалася збагнути його психологію, почати думати його думками.

- У мене в руках справжній убивця! – радісно промовила вона. – Тепер я зможу знайти причину, чому люди вбивають одне одного.

Небо раптом стало темно-сірим. Не зрозуміло звідки взялися величезні хмари.

Ауріка вирішила, що час іти додому. Вона хотіла піднятися, але раптом над її головою промайнула блискавка. Дівчина злякано знову лягла на пісок. Почувся грім. Припіднявши голову і озирнувшись довкола, Ауріка раптом зрозуміла, що знаходиться у зовсім не знайомій місцевості. Як вона тут опинилася?

На небі знову промайнула блискавка, і пісок потроху почав підніматися вгору. Ауріка знала, що треба тікати, але не могла примусити себе, навіть, піднятися.

- Я – Дракон! – почулося позаду.

Ауріка обернулася. Ні, тільки не це. Позаду на неї насувалася величезна хмара піску, крізь яку можна було розгледіти постать Дракона.

- Ти не повірила мені, що я - убивця! – пролунав гучний голос. – Тож я доведу тобі!

Він відкрив свою величезну пащу і випустив звідти вогонь.