Слава ЗСУ!

Ауріка нарешті піднялася і побігла.

- Тобі не втекти, - почулося неподалік.

- Ні, будь ласка! Не треба, - благала Ауріка.

Вона стала навколішки і почала шепотіти молитви.

- Я давав тобі останній шанс, ти його втратила! Тепер ти повинна померти.

Величезна лапа схопила Ауріку і щосили здавила її. Тіло Ауріки було повністю нерухомим. Вона не могла протистояти силі Дракона. Дівчина почала задихатись. Повітря ставало дедалі менше і менше. Ауріка закрила очі. Вона або втратила свідомість або померла...

Ельзара вийшла на сходи. Її увагу привернула білява жінка, яка усіляко чіплялася до Смола. Спочатку Смол відбивався від неї, але зрозумівши, що настирлива красуня не відстане, запросив її у свій номер.

Ельзара провела їх поглядом. Вона ані трохи не жалкувала, що відмовила Смолу, їй, навіть, не було образливо, що він так швидко знайшов їй заміну, їй просто було гидко дивитися на все це. Спочатку слухати щирі зізнання, а потім дізнаватися, що саме щирості в тих зізнаннях було найменше.

Луїза зайшла в кабінет полковника.

- З одужанням, - промовила Жанна.

- Дякую.

- Дякуємо, що прийшла, - намагаючись бути ввічливим, промовив Шланг.

- Будь ласка, - тихо відповіла Луїза, сідаючи.

Жанна подивилася на дівчину. Навіть, без волосся, у ранах, вона все одно була надзвичайно вродлива. Дивно, що цього більше ніхто не помітив.

- Луїзо, нам потрібно, щоб ти якнайдетальніше згадала той вечір. Хто був у театрі, хто міг прийти, хто міг стояти під театром. Зможеш нам допомогти?

- Так, - відповіла Луїза і на хвилинку замислилась. - Були майже всі. Дора, Меланія, Арсен, Іванна...

- А вони могли якось бачити, хто посадив тебе в машину? Може, через вікно гримерної чи туалету?