Слава ЗСУ!

- Ні, - упевнено відповіла Луїза. – Більшість із них пішли.

- А хто залишився? Можеш назвати їх імена?

- Так, - відповіла дівчина.

- Жанно, запиши, - промовив полковник.

- Дора, це наш режисер. Вона піднялася на четвертий поверх забрати свої речі. Іванна, вона завжди іде остання, бо закриває гримерну. Адріан, він мав викликати таксі для нас.

- Ти з ним зустрічаєшся? – перебила Жанна. – Це важливо!

- Колись зустрічалась, - відповіла Луїза.

- Запиши це, - тихо промовив Шланг.

- Арсен, він мав віднести апаратуру в кабінет Антіновича, і Дракон, він відносив костюми в роздягальню. Всіх інших в театрі уже не було.

- Чудово! – промовив полковник.

Жанна взяла Луїзу за руку.

- Ходімо, вип’ємо кави! – запропонувала експерт.

Луїза і Жанна вийшли в коридор.

- Що ми маємо? – підводячи підсумки, промовив Шланг. – Коло підозрюваних з цілого театру звузилось до п’ятьох. Навіть, до трьох, враховуючи, що жінки навряд чи мстилися б. Насправді, я підозрюю цього...

- Адріана? – перепитав полковник.

- Так, потрібно перевірити його алібі. Але ми маємо пильнувати і інших. Це може бути будь-хто.

Ауріка відкрила очі. Вона лежала на своєму ліжку, а біля неї сидів татів лікар.

- Де ви знайшли її? – запитав лікар.

- Я їхав машиною, а вона лежала на дорозі, просто в нічній сорочці, - у розпачі говорив тато.

- Вона ходить уві сні, - промовила психіатр. – Але це виліковно. Нехай приймає ці таблетки і все минеться вже через два місяці.

- Дякую, - промовив батько. – А що у вас?

Інший лікар переглянув картку Ауріки.

- У неї астма. Вона, мабуть, просто задихається вночі. У неї серйозні приступи. Їй потрібно пройти обстеження.

- Добре! – відповів батько.