Слава ЗСУ!

- Це твої батьки, і мені байдуже, кого вони хочуть бачити.

- Вони люблять тебе, Маргарито, вони жалкують про все. Пожалій їх.

- А чому вони не пожаліли мене, коли відсилали чорт знає куди?

- Маргарито, - раптом зупинившись на мосту, різко промовив Рустам. – Якщо ти зараз не погодишся поїхати зі мною, я стрибну з мосту.

Але Ельзара, навіть, не обернулась.

- Доброго ранку!

- Доброго ранку, - відповіла приємна жінка.

- Мені мали забронювати тут номер.

- Прізвище.

- Смоляр.

- Ні, вибачте, нічого немає, - відповіла жінка.

- Як немає? – обурився Смол. – Жіночко, ви що? Я – пан Смоляр! Щорічний голова журі фестивалю „На крилах поезії”.

- Я пам’ятаю вас, пане, - посміхнулась жінка. – Але цього року адміністрація обрала іншого голову журі. Вас немає у списках запрошених. Пробачте.

Смол, вражений почутим, відійшов від віконця. Неймовірно! П’ять років підряд ніхто, навіть, під сумнів не ставив, кого обрати головою журі, а тепер... його, навіть, не запросили! Смол раптом зірвався з місця.

- Перевірте іще раз! – щосили крикнув він. – Чи це у вас тепер такі жарти?

- Ні, пане Смоляр, все так само серйозно, як і те, що мої твори на цьому фестивалі не захотіли, навіть, переглядати! – почувся голос позаду.

Смол обернувся. Позаду нього стояла Джейн Елізабет Орайлі.

- Ну що? – запитала Ауріка. – Як успіхи?

- Я думаю, це Арсен! – промовив полковник.

- Ні, це Дракон, - відповів Шланг, - все вказує саме на нього.

- Боже, ви так зразу, - розгублено промовила Ауріка. – Ви хоч скажіть, де ви були.

- Ми зустрілись з автором сценарію, - відповів Шланг. – Дракон - убивця!

- Неймовірно! – крикнула Ауріка. – Його звати Дракон? І він убивця? Те, що треба!