Слава ЗСУ!

Всі засміялися.

- Починаємо, - промовила Іванна і ввімкнула камеру. – Поклянися, що говоритимеш правду, правду і нічого, крім правди.

Ельзара посміхнулась.

- Я краще поклянуся, що не говоритиму неправди.

- З вашого дозволу, я буду першим, - промовив Арсен і піднявся зі стільця. – Ельзаро, люба моя! Навколо тебе стільки хлопців, закоханих в тебе, багатих, бідних, розумних і т.д. Скажи мені, що ти знайшла в цьому недоумкуватому школярику?

Всі знову засміялися.

- Я люблю, коли людина слухає мене, люблю, коли поважає мою думку, коли погоджується зі мною. А він саме такий. Він вміє слухати мене, чує кожне слово, запам’ятовує все, що я кажу. Мені приємно, що він не ставить під сумнів жодну з моїх думок. Вважає, що ця думка правильна лише тому, що її сказала я.

- Я не згодна, - промовила Іванна, передаючи Владові камеру. – Твою думку поважають усі, і ніхто не ставить її під сумнів.

- Так, це правда, - погодилась Ельзара. – Але всі інші роблять це не щиро. Він єдиний, хто дійсно від душі погоджується з усім, що я скажу.

Арсен, посміхаючись, сів на своє місце.

Далі пішли запитання про те, де Ельзара так гарно навчилась грати, чи з дитинства вона така талановита, було, навіть, запитання про розмір грудей (звісно ж від Арсена).

Весь цей час Адріан сидів і мовчки про щось думав.

- Наступне запитання, - промовила Ельзара, якій ця гра починала подобатися все більше і більше.

- Можна я! – крикнула Ядвіга.

- Ні, ти тільки-но питала, тепер моя черга! – промовила Анастасія.

- А може, дайте слово хлопцям, - крикнув Влад.

- У мене є запитання! – піднімаючи руку, сказав Арсен.

Ельзара посміхнулась:

- Ви так багато хочете знати...

- Ельзаро, вибирай сама, - сказав хтось із акторів.

- У мене вже майже немає часу. Останнє запитання... І задасть його... Задасть його, - вона пробігла очима по всім, хто сидів у залі, - Адріан!