Слава ЗСУ!

Всі уважно подивилися в його сторону.

- Хіба я піднімав руку? - обурився Адріан.

- Ні, - відповіла Ельзара. – Але хіба ти нічого не хочеш запитати у мене?

- Якщо захочу, то підійду і запитаю, - пробубонів Адріан.

- Але тоді у тебе немає гарантії, що я скажу тобі правду.

- Мені байдуже, - опустивши голову, проговорив Адріан.

- Ну Адріан, ну задай питання, всі ж задавали, - промовила Іванна.

- Так не чесно, - підтримав Влад. – Ми ж домовлялися бути щирими...

- Добре, - перебив Адріан, якому обридло це ниття.

Він подивився в очі Ельзарі.

- Кого ти любиш?

Ніхто, навіть, не посміхнувся. Звичайно, це питання давно цікавило усіх, але ніхто просто б не наважився...

- Я спробую відповісти чесно. Взагалі, під коханням я розумію, мабуть, не те, що ви. У мене інше, глибоке бачення. Кохання ділять на фізичне, платонічне, духовне і т.д. Але для мене, мабуть, є лише один його прояв – це щирість. Якщо ти щирий з цією людиною, значить, ти її любиш. Тому серед усіх вас я, мабуть, найбільше поважаю і люблю Арсена. Не знаю, чому, але йому я довіряю найбільше.

Адріан опустив голову. Іванна обурливо передала камеру Владові.

- Але чому, Ельзаро, - голосно сказала вона. – Чому Арсен? Він же найбільше ображає тебе. Весь час чіпляється з тим школяриком?

- Може, я просто дозволяю йому це робити, - подумавши, відповіла Ельзара.

- Іванно, а на що ти сподівалась? Що вона назве тебе? - засміявся Арсен.

- Я тебе терпіти не можу, - крізь зуби промовила Іванна.

- Так, треба цю передачу завершати, поки діло не дійшло до бійки...

- Ало, добрий день! Це видавництво? Я хочу замовити у вас книгу. Так. Я колись була зареєстрована у вашому клубі читачів, але мій реєстраційний номер, мабуть, вже застарів. Я вже не користувалася їм більше двох років. У мене був номер... зачекайте хвилинку, - Ауріка підійшла до столу і взяла пластикову картку, - номер 22458791. Так, ще дійсний. Це добре! Я хочу замовити книгу Едуарда Демидова „Вічне кохання”. Ні, моя адреса не змінилася. Прізвище теж те саме. Дякую, до побачення.