Слава ЗСУ!

- І знову промах...

- Боже, як це все мені набридло... Хто у нас залишився?

Ауріка відкрила свій зошит.

- З підозрюваних залишилась... Іванна.

- Іванна, - тихо промовив Шланг. – Я сумніваюсь, що це вона.

- Так, - доповнила Жанна, - у нас немає жодної причини вважати її підозрюваною.

- Так, я згодна, - погодилась Ауріка. – І взагалі, мені от що підозріло, чому це Дора на кожне із убивств має алібі? Так, наче вона старанно його готувала.

- Згоден, - перебив Шланг. – Жодна людина не може так одразу згадати, в який день вона де була. А Дора прямо машина для запам’ятовування дат.

- До того ж, іще й медсестра...

- Боже, та ви себе послухайте, - раптом промовив полковник. – Ви підозрюєте людину, у якої стопроцентне алібі! Вона не убивця! А те, що вона пам’ятає усі дати мене зовсім не дивує. Дора – ділова людина, у неї не спонтанні, а заплановані зустрічі, тому зовсім не важко згадати, коли і де вона була.

- Добре, то хто ж тоді убивця? – крикнула Жанна.

- Ну-у, у нас же залишилась... Іванна...

Наступила хвилина мовчання.

- Ну що ж, треба перевірити її, - спокійно промовила Жанна через декілька хвилин, - якщо ти дійсно віриш, що це маленьке миле дитятко могло когось убити.

- Не могло, - упевнено промовила Ауріка.

- Але перевірити все ж треба. Іноді, убивцями стають найнеочікуваніші люди.

- Не треба її перевіряти, вона не убивця, - грубо повторила Ауріка.

- Чому ти так упевнена? – не зрозумів Шланг.

- А ще вважаєте себе слідчими? – посміхнулась Ауріка.

Вона відкрила свій зошит.

- Як ти казав, - звернулась вона до Шланга. – Крем „Віолетт” був на сигареті.

- Так...

Ауріка знову посміхнулась.

- А ти знаєш, скільки він коштує? У мене є декілька помад цієї фірми, але не забувайте, що мій батько – мер.