Слава ЗСУ!

- Згадай, скільки вона нам допомогла. Лише однією своєю інтуїцією. Вона єдина, хто засумнівався, що Шейна убивця. А Дракони… Їй почали снитися дракони ще до того, як ми дізналися, що вбивства скоюються за блискучим сценарієм. І тепер ти відмовляєшся їй вірити тільки тому, що вона в божевільні?

- Ну що ти, Жанно, - перебив полковник, - звісно я вірю.

- А я ні! – раптом сказав Шланг, відірвавши очі від комп’ютера. – І мені вже набридла ця дурна маячня!

Жанна відвернулась до вікна.

- Не ображайся на мене, Жанно, - помітивши різкий жест Жанни, промовив Шланг. – Просто твоя поведінка явно не професійна. Я розумію, що Ауріка твоя хороша подруга, що ти їй довіряєш. Ми всі їй довіряємо. Але зараз убивця у нас в руках. У нас є свідчення Дракона, у нас є привід, у нас є все. І ми не можемо відпустити Іванну на волю лише тому, що комусь наснився поганий сон. Принаймні зараз, коли у нас є докази причетності Іванни до справи.

Було біля другої ночі. Велика червона машина заїхала у двір. Герман Фокін вийшов із машини і захлопнув дверцята. Він вже збирався іти в будинок, але раптом знову підійшов до машини і відкрив багажник. На його очах виступили сльози. У багажнику лежало п’ять вінків, і на кожному із них були написані імена його любих друзів:

«Євменові Чапеку від найкращого друга Германа»,

«Гордію Ганчичу. Ми тебе пам’ятаємо»,

«Власу від друга!»,

«Для Романа від справжнього друга Германа»,

«Никанору від Германа».

Герман перечитав усі надписи на вінках. Чому? Чому їх убили? За що? Вони нікому нічого поганого не зробили. А навіть, якщо і зробили, то для нього вони все одно назавжди залишаться найкращими.

Можливо, Герману не потрібно було їхати за кордон, можливо, якби він не поїхав, то зміг би врятувати їх.

Фока посміхнувся, він згадав їхній останній вечір разом. Вони їздили до лісу, веселилися… І зґвалтували одну дівчину.