Слава ЗСУ!

А потім він поїхав. А коли повернувся, то жодного не застав живим.

А може, якби він не поїхав, то його теж убили б. А може, взагалі десь поруч причаївся убивця і лише чекає моменту поквитатися з ним.

Тіло Германа почало тремтіти. Він нервово закрив багажник і якнайшвидше направився у дім.

Фока відкрив двері і ввімкнув світло. Але люстра чомусь не засвітилося. І враз стало так страшно. Чому це раптом пропало світло?

Герман Фокін ступив два кроки по коридору і відчув якийсь дивний неприємний запах. Що це? Спалений поліетилен? Ні. Може, резина?

У голові перемішалося тисячі запахів.

Фока боявся іти далі. Але і тікати назад він не міг, а раптом убивця чекає його за дверима. Розрубає тіло на частини, або відрубає голову. В той момент Фока згадав фотографії своїх мертвих друзів. Згадав, як жорстоко хтось розправився з їхніми життями, як познущався з їхніх тіл. Невже його чекає те саме? Невже дороги назад уже немає. Невже гідність тієї дівчини була настільки дорога, що вони мають розплачуватись тепер за неї життями.

Фока стояв посеред коридору, а запах ставав все сильнішим і сильнішим.

Нарешті, наважившись, він вийняв мобільний телефон і подзвонив до міліції:

- Міліція! – почувся в трубці жіночий голос.

- Я хочу зробити зізнання. Я, Герман Фокін, декілька місяців тому разом із своїми товаришами зґвалтував дівчину. Всі мої товариші уже мертві. Я відчуваю, що убивця десь поруч. Врятуйте мене… Я благаю, приїжджайте швидше, заберіть мене звідси. Врятуйте м…

- Де ви? – запитала жінка, але зв’язок чомусь обірвався.

- Обірвався зв’язок, - крикнула жінка. – Негайно з’ясуйте, звідки він дзвонив.

- Дзвінок з мобільного, - пояснив помічник. – Потрібно трохи часу.

- Полковнику Манєк!

- Так, - сонним голосом відповів полковник.

- Ви розслідуєте справу зґвалтованої?