Слава ЗСУ!

Ельзара засміялась.

- То ви хочете сказати, що це Адріан їх убиває, відрубує голови, топить?

Жанна здивовано подивилась на Ельзару, яке ледь втримувалась, щоб не засміятися іще більше.

- Принц Адріан! – голосно сказала Ельзара. – Захисник скривджених!

- Чого ви смієтесь? – не зрозуміла Жанна. – Ви з нас смієтесь?

- Ні, ні! – відповіла Ельзара. – Це ви з мене смієтесь.

Адріан уважно подивився на Ельзару.

- Адріан ніколи б, навіть, пальцем не поворухнув, щоб помститися комусь. Ні, не тому що він егоїст. Просто він боягуз! Якби ту дівчину вбивали на його очах, то він скоріше б утік, ніж захистився. Якщо ви кажете, що хтось мститься, то треба шукати убивцю серед людей честі, серед людей з гідністю.

Адріан опустив очі. Вперше за весь цей час, йому стало соромно, що він не убивця. У нього, навіть, і думки не було когось убивати.

Та що вже казати про вбивство. Він не зміг елементарно підтримати Луїзу в той час, коли його підтримка була їй так потрібна. Як тепер підняти очі? Як сказати правду?

- Можливо, ви праві - тихо проговорив полковник Ельзарі. – Та все ж ми вимушені запитати вас, пане Адріан, де ви були сьогодні вночі? Що ви робили? І хто це може підтвердити?

В очах Адріана з’явився страх. Він подивився на Луїзу. Вона пильно слідкувала за кожним його словом. Тепер треба було сказати просто в очі Луїзі, що він її зрадив, що він провів ніч з іншою, більш вродливішою, більш талановитішою. Треба було якось пояснити, що в той час, коли Луїза зґвалтована страждала у лікарні, він не думав про неї, не хвилювався. А просто закохався в іншу, більш вродливішу, більш талановитішу. І треба було якось повідомити нещасній синьоокій дівчині, що ця інша, більш вродливіша, більш талановита, зараз сидить просто навпроти неї і малює картину. Боже, навіщо я погодився свідчити при Луїзі?

- Сьогоднішню ніч, - тихо промовив Адріан. – Я не можу сказати… Тобто…