Слава ЗСУ!

- Ти хочеш, щоб я вийшла, - тихо запитала Луїза. – Може, я заважаю тобі…

Наївними блакитними очима вона подивилась в його брехливі холодні очі.

- Ні, що ти, - згарячу промовив Адріан. – Я хочу бути чесним не лише зі слідством, але і з тобою. Я просто ніяк не можу вимовити… Ельзара, будь ласка, скажи, де я був.

Ельзара відірвала очі від картини, яку вона вже завершила, і обурливо подивилась на Адріана.

- Чого це я маю щось казати? Це ж тобі потрібно алібі, а не мені! Я взагалі-то нікого не вбивала, тому і відповідати нічого не буду.

Вона взяла з полички свій мобільний телефон і вийшла за двері.

- Цю ніч я провів разом з Ельзарою тут у гримерній. Ми…

- Я зрозуміла, - промовила Жанна. – Вона зможе це підтвердити?

- Звісно, - впевнено промовив Адріан і подивився на Луїзу.

Вона нічого не сказала, і лише сховала свої темні сині очі.

Адріан вийшов за двері. Шланг підійшов до картини, яку щойно намалювала Ельзара. Це був його портрет. Весь цей час Ельзара малювала саме його, ось чому вона так пристрасно дивилася на нього. А він думав, що вона закохалася…

Полковник і Жанна мовчки сиділи на дивані. Шланг подивився у дзеркало, потім знову на картину і посміхнувся.

У гримерну повернулася Ельзара.

- Моя зовнішність – це моя приватна власність, - звернувся Шланг до Ельзара. – Це мій власний світ, і ви не маєте ніякого права влазити в нього без дозволу.

- А коли ви берете свідчення, хіба ви не влазите без дозволу у внутрішній світ?

- Пані, ми працюємо!

- Я теж працюю, - посміхнулась Ельзара.

Шланг зрозумів, що сперечатися з нею марно.

До Ельзари підійшла Жанна.

- Ви підтверджуєте алібі принца?

- Я не чула, яке в нього алібі!

- Ну-у-у, що всю ніч ви нібито були тут і кохалися…

- Всю ніч? – здивувалась Ельзара. – Якщо чесно, то кохалися ми хвилин десять, а щодо слів «всю ніч», то я прокинулась лише в три ранку. А поки прийшла сюди, то вже, мабуть, було біля четвертої. Я не хочу сказати, що він убивця, але хай точно згадає, з ким же він був всю ніч.