Слава ЗСУ!

Чомусь так захотілося ще раз пережити той момент. Хоч би на секунду знову повернутися в той шостий клас.

Гордій зупинився і закрив очі. Перед ним постала картина того дня. Ось хлопці, вони всі сміються... Ось та дівчина, щось шепочеться зі своїми подругами. А ось Євмен... Ось він іде... я чую його кроки. Ось він стоїть поруч... я відчуваю його подих. Дивно, все так виразно, наче наяву. Але якийсь дивний у Євмена дезодорант...

Гордій відкрив очі. Дивно, але запах не зник, і теплий подих у спину... Хтось явно стояв позаду.

З руки Гордія упала недокурена гірка сигарета. Гордій вирішив підняти її, але не судилося. Бо двірник, який вже декілька секунд стояв позаду, підняв лопату для збирання сміття і вдарив нею по голові Гордія. Ганч упав і назавжди закрив очі...

Убивця вдарив лопатою ще раз, але череп Ганча був надто міцним. До того ж лопата не була так добре нагострена, як сокира. Двірник розмахнувся, і з усієї сили, яка в ньому лише була, вдарив по голові давно вже мертве тіло. Але на черепі з’явилася лише невелика вм’ятина. Зрозумівши, що лопатою череп розколоти не вдасться, убивця розчаровано подивився навколо. Але там нічого підходящого не було. Тоді знову високо замахнувшись лопатою, убивця щосили вдарив вістрям по тілу нещасного чоловіка і одним махом відтяв йому голову.

Близько десяти струменів крові одночасно виплеснули з тіла. Вони потекли по алеї вниз раз у раз пересікаючись, як маленькі річечки. Убивця підняв з землі сигарету, яка досі тліла і докурив її до самого фільтру. Залишок він поклав у долоню убитого…

Починало світати... Ліхтарі вже погасли. Скрізь було тихо, безлюдно. І лише посеред алеї на дерев’яному ящику для сміття, спершись на ліхтарний стовп, сидів безголовий труп Гордія Ганчича. На колінах у нього лежала його голова, яку притримувала одна рука, а в іншій руці виднівся залишок сигарети, так наче голова щойно докурила його і вже зараз грілася на сонечку.