Слава ЗСУ!

Чоловік подивився на нещасного сценариста. Дуже жаль, але він якнайменше був схожий на вбивцю. Скоріше його можна було порівняти з якоюсь із жертв. Але з убивцею, навряд.

Чоловік зітхнув. Але через деякий час, все таки наважившись, він підсів до нещасного сценариста.

- Вибачте, хто написав той сценарій, який ви тільки що розповідали?

Едуард з надією подивився на незнайомого чоловіка.

- Я! – радісно відповів він. – А ви часом не спонсор?

- Вибачте, забув відрекомендуватися.

Чоловік дістав з піджака свої документи.

- Підполковник Шлангер. Відділ розслідувань.

Едуард махнув рукою і знову засумував.

- Я хочу з вами дуже серйозно поговорити, - продовжив слідчий. – У нас було скоєно ряд злочинів...

- Мене звинувачують? – недослухавши, запитав Едуард.

- Ні, - не зрозумівши цієї репліки, відповів Шланг. – Поки що...

- Ну то до чого тут я? – сумно продовжував задавати питання нещасний.

- Керуючись вашим сценарієм, хтось скоює злочини, - якнайсерйозніше промовив слідчий.

Але ані серйозне обличчя підполковника, ні його важливі слова не викликали у сценариста інтересу. Він спокійним голосом, навіть, не дивлячись на Шланга, промовив.

- Не хвилюйтесь, більше злочинів не буде, - він сумно посміхнувся. – Бачите, як все просто. Зйомок не буде – значить і злочини припиняться.

Слідчий розумів, у якому відчаї знаходиться співрозмовник. Але ці убивства спричинили у місті такий ажіотаж, що чекати ця справа вже більше не могла. Над нею працювала найбільша в місті оперативна група, влада обіцяла, навіть, вислати підкріплення. Розслідування проводилось більш, ніж в трьох напрямках, і жоден з напрямків не мав змістовного підґрунтя.

- А хто ще крім вас знає цей сценарій? – продовжував задавати питання Шланг, якому здалося, що він натрапив на золоте дно.