Слава ЗСУ!

– Це ваш вибір.

– А Зигбам… ні, інакше поставимо питання. Ти бачив хоч раз у житті мага, що «ніс», як ти висловився, щось з-поза граней сутнього?

– Я бачив одного, який хоча б намагався. Який, можливо, й зміг би. Якби прожив довше.

– Лереаларуун?

– Так.

Підставка зморщив короткий ніс, немов збираючись чхнути.

– Чому ти спитав про котлети? Тебе теж дратує, коли магічну силу, незбагненну, священну, даровану обраним… використовують для ницих фокусів?

– Так.

– Хіба це твоє діло – хто як застосовує свій дар?

– Не моє. Зовсім.

– Тоді навіщо ти ставиш дурні питання?

– З недомислу, Ваша Незрушносте. Винятково з недомислу.

Підставка принюхався. Хмикнув:

– Гадаєш, ти найрозумніший? Маг народжується, щоб нести у світ невідоме… Чому ж маг не всемогутній? Чому я не зміг відшукати Блукаючу Іскру, коли він був так мені потрібен? Чому я не можу малого – винищити розбійників у Лісовому краї… Переловити синів Шуу, хай би скільки їх розплодилось… Чому я не зміг…

Він урвав сам себе. Підвівся. Підійшов до наступного мішка. Не торкаючись його руками, змусив розв’язатись і вивалити вміст на середину кімнати.

Знов дзвякнув, розтікаючись, розсип списаних мушель.

– Ми змушуємо каміння літати в повітрі, – пробурмотів Підставка. – Запалюємо вогонь поглядом… Ти, звісно, не знаєш. Я народився на Розсипу перед великою посухою. Прекрасно пам’ятаю, хоч був дуже малим. Мої брати сміялися, коли я змушував їхні черевики танцювати по кімнаті. І сміючись, умирали з голоду. Розумієш?

– Ні.

– І я не розумію. Ціна мого обдарування? Що таке я мав нести у світ, якщо не зміг сотворити для них кусень хліба?

– Можливо, за дитячих літ…

– Ні, Варане. Магічний дар не збагнути й не скорити нікому. Ти божеволієш від того, що розумієш – ось межа твоїх можливостей, і за неї не вистрибнеш, хоч як прагни. Ти називаєшся Могутністю й щосекунди усвідомлюєш, наскільки нікчемний…

Запала тиша, порушувана дзвяканням мушель. Підставка сидів перед ними навшпиньки, принюхувався, водив рукою, проглядав вибрані записи. Обличчя його то освічувалось, то заходило в тінь.

Варан не насмілився спитати, що сталося з родиною Імператорського Стовпа, тоді ще підлітка, коли його розшукали в провінції й відвезли, щоб «дати належне виховання й освіту». Відома річ, що сталося. Про той давній голод на Розсипу досі ходять страшні оповідки…

– Ніхто з людей не розуміє до кінця, який жахливий світ, – пробурмотів Підставка. – Ви – як тварини в шорах, що бредуть по краю безодні. А ми бачимо і бачимо, як світ котиться вниз, волосок по волоску… І нічого не можемо змінити. Лишається робити імператорські гроші, боротися за владу й показувати штуки…

– Ваша Незрушносте, – тихо сказав Варан. – Ви колись намагалися сотворити птаху? Не криламу – маленьку. Щоб вона вивела пташенят…

– Ти мені не віриш, – сказав Підставка.

– Вірю. Але Лереаларуун казав мені…

– Він був хлопчиськом. І ти був хлопчиськом. Що він іще казав тобі?

Голос Підставки набув небезпечної м’якості. Варан опам’ятався.

– Він показав мені карту. Першу карту в моєму житті. Ми розмовляли, як водиться, про далекі землі, дороги, мандри… Для мене, з народження замкнутого на камінному острівці, це було дуже важливо.

– Це не все. Він ще щось тобі казав. Називав інші свої імена…

– Подорожник.

– Що?

– Я називав його Подорожником. За його проханням.

– А-а, – протяг Підставка, розглядаючи чергову мушлю. – Немовля жіночої статі передати на виховання батькові на острів Маленька… Хворобу кузини князя Круглоіклівського Ремії вважати гострим розладом шлунку… Деталі пригоди держати в повній таємниці… Ти казав, твоя наречена була напівгорні?

– Я не знав, – сказав Варан після довгої паузи.

– Що?

– Що вона родичка князя…

– Може, це не вона? Тут немає імені.

– Горні й піддонці не так часто сходяться… Принаймні в нас на островах.

Підставка недбало кинув мушлю в загальну купу. Потер долоні:

– У мене на столі лежить карта… Подивись, будь ласка.

Варан підвівся з крісла, укритого шкурою донного дракона. Перейшов кабінет, намагаючись не наступати на розсипані мушлі. На столі Підставки справді лежала карта – це не була Варанова робота, він не пам’ятав такої роботи. Доволі точна карта центральних провінцій, вишита на шовку.

– Придивись, – сказав Підставка.

Варан нахилився нижче. На карті вишито вогники, розкидані по полях і лісах без чіткої системи. Червона крапка, три язики полум’я. Філігранна робота – вишивалося, мабуть, під збільшувальним склом.