Слава ЗСУ!

Варан мовчки вклонився. Підставка сховав обидва персні до кишені. Обернувся до співрозмовника, витріщився ніздрями йому в обличчя:

– Що там сталось? На Круглім Іклі?

– Я не знаю. Пожежа у вежі сталася після мого від’їзду – саме перед прибуттям чергового Імператорського мага…

– Ні, я питаю, що сталося з тобою. Ти змінився. Я намагаюсь зрозуміти чому.

– Я дістав звістку про смерть дівчини, яку колись кохав. Усі ми рано чи пізно дістаємо такі звістки… Проникливість Вашої Незрушності не знає меж.

– Ти не насміхайся, – порекомендував Підставка, хоч на виду Варана не було ні тіні усмішки, і губи він тримав щільно зімкнутими. – З тобою сталось щось іще – може, пов’язане з цією звісткою, а може, й ні.

Варан схилив голову:

– Можливо. Людина, яка повернулася на батьківщину за багато років, іноді дозволяє собі деякі думки, відкриття…

– І рішення, – сказав Підставка.

Варан увічливо здивувався:

– Рішення?

– Сядь.

Варан опустився в крісло, укрите шкурою донного дракона. Дзвякнула луска.

– Я обіцяв розповісти тобі про Блукаючу Іскру, – сказав Підставка. – Ти знаєш, як важливо для Імператора знати, скільки в Імперії магів, що вони можуть, де мешкають, що роблять…

– Я знаю.

– Ти знаєш, що Імператорському Стовпу підпорядкована спеціальна служба, що збирає поголоски й плітки, вишукує магів – дітей і підлітків – і дає їм належне виховання й освіту, щоб, подорослішавши, вони могли стати до імператорської служби? Не я запровадив цю службу, і навіть не мій попередник…

– Я здогадуюсь, – сказав Варан.

Підставка пройшовся по кімнаті. Узявся за крайній ліворуч мішок, підтяг його ближче до столу, узявся розв’язувати шворку, але зламав ніготь. Роздратовано махнув рукою. Мішок підстрибнув і розповзся по швах. Круглоіклівський архів із дзвінким шурхотом ринув із щілин: дрібно списані перламутрові мушлі. Тріснуті й цілі. Гладенькі й з обламаними краями.

– Якби нам удалося вистежити Блукаючу Іскру, – пробурмотів Підставка, роздивляючись свою руку, – уяви, як би ми спростили собі життя… Ми могли б випікати таких магів, яких нам треба. Вони б народжувались вчасно – ми б не знали браку їх, і не було б і надлишку. Можна було б нагороджувати вірних, даючи можливість їхнім дітям народжуватись магами… Для цього потрібні були б купка цегли й глина. І Блукаюча Іскра, який став би Осілою Іскрою і жив би, як Імператор… нехай простить Імператор мою непоштивість. Усього лише кілька пічок, змурованих протягом року…

– А як же щасливі оселі? – спитав Варан. – Ті, де він розклав вогонь?

– Помовч…

Підставка обережно розрівняв розсипані по підлозі мушлі. Наступив на одну; та з тріском розломилась.

– Обережніше, – сказав Варан.

Підставка присів навпочіпки. Потяг носом. Провів долонею над розсипом мушель, узяв одну, підніс до осей:

– Цікаво…

І надовго замовк. Широкий вид із чорними жерлами ніздрів то осявався перламутровими зблисками, то знову пропадав у мороку.

Варан теж мовчав. Імператорський Стовп ворушив історію його батьківщини – подеколи нудну, подеколи страшну, буденну, потаємну. Десь там записано про народження батька і його одруження з матір’ю, про народження Варана, Лільки й Тоськи. Десь там зберігалося прохання громади на користь молодого піддонця, який ніяк не міг бути причетним до розбоїв, бо сезон для піддонців – то святе… Там лежали в купі інших документів донесення дізнавача Слимака. І запис про смерть Ніли.

– Дивні речі кояться на цьому острівці, – пробурмотів нарешті Підставка. – Сезон, сезон… А в міжсезоння, що ж, нічого не відбувається?

– Нічого.

Підставка піднявся. Клацнув пальцями; мушлі, що перше розпливлися по всьому кабінету, знову влилися в мішок, і дірки на його боках затяглися, мов рани.

– Ваша Незрушносте, – тихо спитав Варан. – Ви ніколи не змушували котлети, наприклад, скакати вам до рота?

Підставка сіпнувся. Подивився на Варана майже зі страхом, майже з ненавистю; Варан злякався цього погляду, як не боявся відкритих обіцянок закатувати. Гадав, що Підставка крикне зараз: «Рудий!», із нізвідки з’явиться кат, і тоді доведеться битись хоча б за те, щоб умерти гідно…

Підставка відвів погляд. Похмуро осміхнувся:

– Припини…

Усівся на своє місце. Склав долоні:

– Як на тебе, хто такі маги?

– Люди, приведені в цей світ, щоб розширити його межі. Ті, кому дано понад міру. Ті, хто несе нове – з-за граней сутнього.

– Я, по-твоєму, розширюю межі світу?

– Ні. Ви влаштувалися в цих межах… У тих, що були до вас.

– А чому?