Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Варан

Іноді ліс розкривався галявинами, тоді Варан міг роздивитись городи й ниви, і людей, що метушились на них. Повозка в небі накривала трудівників тінню, і всюди, де вона з’являлась, помірне життя поступалось веремії і навіть, можливо, паніці. Варан давно зрозумів, чому Підставка відправив його з дорученням у цій літаючій домовині – і намісник, і Зигбам мали знати зарані про наближення «крилатої долі» й гадати, що за сюрприз приготував їм Його Незрушність Імператорський Стовп…

За розкіш належало платити, і до моменту, коли повозка спустилась на злітну дошку Лісового краю, Варан почував себе людиною, яка три дні висіла сторч головою. Відлога на плащі – така ж, як у Підставки, – допомогла сховати зеленаво-бліде обличчя й запалені очі. Варан виліз із повозки, спираючись на руки святково вбраних слуг. Злітну дошку пофарбували нещодавно й нашвидкуруч, фарба не встигла як слід висхнути, підошви Варанових черевиків прилипали за кожним кроком. Віддалеки гидливо перебирали лапами крилами, коло них метушилися й надто голосно кричали пташники в лівреях…

Повільно, крок за кроком, Варан спустився по ґвинтових східцях до воріт палацу намісника. Килимова доріжка, що вела від дверей просто до парадної зали, була стоптана тисячами ніг тисячу років тому. Підошви Варана, до яких прилипла фарба зі злітної дошки, приклеювали до себе цілі жмути ворсинок і висмикували їх із неприємним скрипучим звуком.

У нього не було голосу, тому замість привітання він коротко вклонився наміснику й простяг листа з райдужною печаткою; його втому витлумачено як зарозумілість. Намісник, худорлявий блондин зі щіточкою блідо-рудих вусів, збліднув трохи більше й схилився нижче, ніж дозволяло його високе становище.

Він був шостий намісник за п’ять років. Його попередника усунуто – можливо, той досі гнив десь у надрах імператорської в’язниці. Перед-попередника – отруєно під час вечері. Перед-перед-попередника теж усунуто; була черга рудовусого бути отруєним, однак і від усунення зарікатись він ніяк не міг – утім, як і від стріли, що залетить колись у віконце. Утім, як і від кинджала в спину.

Лісовий край спустошила війна. Багато років тому, коли Варан був бродягою і йшов від дому до дому, за традицією розкладаючи вогонь у пічках, – у ті дні тут було ситно і привільно, співали пісні про веселого Сина Шуу – безсмертного, невразливого, який з’явився в цьому світі, щоб поділитись з іншими частинкою свого безсмертя. Під час мандрів Варану доводилось навіть бачити двох Синів Шуу – один був мордатий парубок років двадцяти, другий – на вигляд бандит-бандитом, одноокий, порослий рябим нечистим волоссям…

Потім тут довго воювали – з загонами Імператора, із Сином Шуу, із сусідами й один із одним. Поля, які родили тричі на рік, лишались незасіяними. Ліс вигорав. Династію місцевих аристократів – стародавніх крайових князів – перебито не без участі Підставки. Імператорський Стовп грав у намісників, як дівча в ляльки, змінюючи на розхитаному троні одного свого раба іншим рабом. Гніздо повстання й досі жевріло, щосекунди загрожуючи пожежею, попри те що самих тільки Синів Шуу повішено п’ятеро, а скількох підозрюваних відвезено до столиці!

Рудовусий намісник дивився на Варана приреченим поглядом мертвої риби. Передавши листа, Варан більше ні про що не став говорити – зажадав собі купіль, ароматичні мастила, постіль.

«Купіль» виявилась дерев’яною баддею, у якій можна було сидіти, притиснувши коліна до живота. Варан звелів обливати себе навперемін гарячою й холодною водою, його злегка обшпарили, і він прогнав слуг. Сам себе розтер рушником, загорнувся в простирадла й ліг, дивлячись у нерівну сіро-блакитну стелю гостьових покоїв.

Йому здавалося, що він повільно падає і знову піднімається в хмари. Від думки про мандрівку назад ставало гидко в роті. Підставчин лист, вивчений напам’ять, проявлявся на стелі, мов написаний таємним чорнилом.

Коли Варан кінець кінцем заснув, у сні його не було нічого, крім землі, що, повільно погойдуючись, пливе під крилами.

* * *

– Благословіть Імператора, наміснику. Його Незрушність Імператорський Стовп заохочує вас до подальших досягнень…

Рудовусий дивився на Варана з тим самим мертвим виразом очей. Він стільки разів поховав себе, що чергове відкладення присуду не могло ні втішити його, ні засмутити.

– Його Незрушність бажав би також знати, чи не потрібна вам допомога в керуванні краєм, і чи немає у вас спеціальних міркувань, що ви хотіли донести до Імператорського слуху.

Рудовусий кліпнув. Скляна полуда, крізь яку він дивився на Варана, на мить розвіялася – і зімкнулася знов.

Попередня
-= 88 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!