Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Варан

Намісник сидів у кріслі посеред кабінету. У каміні жевріла купка попелу. Намісник усміхався, дивлячись перед себе. Перед ним на смарагдовій стільниці лежала на боці пласка пляшечка з темного скла. Порожня: остання краплина розтеклася круглою темною плямою.

– Навіщо?! – пошепки закричав Варан.

Намісник весело поглянув на нього:

– Яке щастя… нарешті нічого не боятись.

Заплющив очі і з блаженною усмішкою опустив голову на груди.

* * *

«Крилата повозка» накинула коло над маленьким островом – над голою скелею, закинутою серед моря хмар.

Що ближча була мета, то безглуздіші ставали його страхи. Йому здавалося, що острова немає – змило. Або, що ще гірше, там усе змінилось до невпізнання. Стільки років минуло: повернувшись, він не впізнає Кругле Ікло…

Дивлячись униз крізь оглядове віконце, він упевнився, що не змінилося нічого. Кругле Ікло стояло, як і колись, князівський палац і будинки горні не посунулись ані на камінчик: нічого нового не збудовано, нічого старого – зруйновано. Причали лишились на місці. Вежа стояла, як і в той день, коли Варан уперше стрівся з Подорожником. Війни, заколоти, голод і беззаконня, що спустошили Лісовий край, не змогли перехлюпнути через море й дістатися до знудженого в міжсезоння острова.

Повозка спустилась на майдан перед княжим палацом. Варан, який цього разу пережив подорож набагато краще, обмінявся церемонними вітаннями з Князем Круглоіклівським – не з тим, який колись уразив Варана довгим сивим волоссям, а з його сином, схожим на трохи оновлену копію батька.

Рука князя здригнулась, приймаючи Підставчине послання – ледве-ледве, майже непомітно. Читати листа в присутності Варана князь не став.

Його провели в покої палацу, де він ніколи перше не був. Невидана розкіш, про яку любили погомоніти знуджені піддонці, виявилась вельми помірною і старомодною: кам’яні лави, укриті матрациками, ковані ставники, запах вогкості навпіл із духом пахощів. Залізні люстерка відбивали сонце під хитромудрими кутами, перепускали через посудини з кольоровою водою, і в підземеллі розвіювалося м’яке, приємне для ока світло.

Явилася княгиня. Варану по черзі представили княжих дітей, а потім всадовили за стіл – у цьому було щось наївно-сімейне, селянське, він знов відчув себе подорожником, що постукався в чужий дім і попросився переночувати. Під усілякими приводами стали збиратися горні: нудьгу міжсезоння перервав незнайомець на «крилатій повозці», ніхто не боявся – усі цікавились…

Моя домівка, думав Варан, сам собі не вірячи.

Його розпитували. Розповідали про Кругле Ікло і, не ніяковіючи, хвалились, яке це чудове місце:

– Ви ніколи не бували в нас у сезон? Як шкода! Ви не впізнали б острова. Тут так зелено, а там, де тепер хмари, плюскоче море… У нас ніколи не буває штормів. Улітку ніколи не буває дощів. Спеціально для гостей – танці, бенкети, розваги до рання… Катання на морських тваринах, наприклад на серпантерах. Ви колись бачили серпантер?

Потішені його увагою, вони розповідали, ледве стримуючись, щоб не переривати одне одного. Вони описували літнє буяння шиполистів і ктотусів, своєрідність круглоіклівських делікатесів (а ціни – ви здивуєтесь! – зовсім помірні). Музики на дальньому краї столу перебирали струни, і всміхались, і кивали головами, мовби кажучи: усе так, шановний заморський пане. Усе так. Кругле Ікло – найкраще на світі місце…

Варан вдивлявся в їхні обличчя. Він упинався очима в кожну нову жінку, що з’являлася в дверному отворі; інколи це були горні, тоді їх підводили до Варана й представляли, і він, піднявшись, схиляв перед ними голову. Інколи це були служниці – тоді він роздивлявся на них з особливою гарячковитою увагою. Служниці линули вздовж стін, подавали воду й вино, міняли на столі страви. Вони лишалися в напівмороку, Варану доводилось напружувати зір, щоб роздивитись їх. Вони відходили й з’являлись, як тіні; жодна з них не була схожа на Нілу.

Потім з’явився князь. Його без особливих церемоній припросили до столу й залучили до розмови. Сівши навпроти Варана, князь узявся всміхатись і їсти; він прекрасно тримався, але Варан завважив червоні плями на жилавій шиї, майже повністю закритій високим коміром.

Князь прочитав Підставчиного листа з вимогою видати архіви. Князь не тямився від люті. Долоні його пітніли, він знай витирав їх серветкою з вишитим у куточку смарагдовим гербом.

Обід скінчився. Князь поривистим рухом запросив Варана йти услід за ним; піднявшись по сходах, замість килима вистелених сухими водоростями, правитель Круглого Ікла й посланник Імператора опинились у чудернацьки освітленій квадратовій кімнаті – особистому кабінеті князя.

Попередня
-= 93 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!