Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

- Ваша правда. То не вони. Ніякий не офіцер, і ніякий не джентльмен пакував цей кошик.

- Чому ти так думаєш?

- Чому я так думаю? Ой, паничу, ви ще питаєте! Хіба не видно, які ніжні пальчики це робили? Погляньте лишень, як гарненько все позагортано. Чоловік так ніколи не зможе. Ні, це зробила жінка, і я ладен присягтися, що справжня дама.

- Дурниці, Феліме! Я не знаю жодної дами, що могла б виявити до мене таку увагу.

- От що вже неправда, то неправда! Зате я знаю. Та й чи не була б то чорна невдячність, якби вона не подбала про вас, після всього, що ви для неї зробили? Чи ж не ви врятували їй життя?

- Про кого ти говориш, Феліме?

- Ой, не прикидайтеся, паничу! Ви ж добре знаєте, що я кажу про ту кралю, яка приїздила до нашої хатини на плямистій кобилці. І ви ж таки їй ту кобилку подарували й не взяли за неї ані цента. Та коли не вона прислала цей кошик, то Фелім О'Нійл найбільший дурень з усіх, що народилися в Баллібалласі!.. Бий мене сила Божа, паничу, згадав я оце наш рідний край і подумав: а що сказала б ваша голубоока любка, коли б дізналася, в якій ви тут небезпеці?

- Де та небезпека! Усе вже минулося. Лікар каже, що за тиждень я зможу виходити. Отож хай тебе це не турбує.

- Та ні, паничу, я ж не про те, ви й самі знаєте. Здається мені, у вас інша рана - не від свинцевої кулі, а від прекрасних очей. А може, ще хтось має таку саму рану, тим-то й прислав вам оце все.

- Ти кругом помиляєшся, Феліме. Певно, цей кошик принесли з форту. Та хоч би хто його прислав, нам нема чого з ним церемонитись. Ану берімося, покуштуймо, що там є!

Хоч з якою видимою втіхою ласував поранений присланими наїдками та напоями, проте ще більше тішили його власні думки, мрійні здогади щодо людини, якій він мав дякувати за той чудовий дарунок.

Чи то справді була молода креолка - родичка і, як казали, наречена його найлютішого ворога?

Навряд чи це можливо.

А як не вона, то хто ж іще?..

Мустангер віддав би коня, цілий табун, усе на світі, аби тільки знати напевне, що то дарунок Луїзи Пойндекстер.

Минуло два дні, а таємничий благодійник так і лишався невідомим.

Згодом поранений отримав ще один приємний сюрприз, дуже подібний до першого,- такий самий кошик, а в ньому знов пляшки та свіжі ласощі.

Спробували й цього разу розпитати служницю-німкеню, але з тими ж наслідками: «джентльмен приніс», той самий «незнайомий джентльмен». Додати вона могла тільки те, що «джентльмен» був «дуже чорний», у глянсуватому капелюсі, і під'їхав до готелю верхи на мулі.

Скидалося на те, що мустангер не дуже зрадів з такого опису невідомого благодійника, але своїх думок з цього приводу він не звірив навіть Фелімові.

Та ще через, два дні, коли з'явився третій кошик - йго привіз той-таки «чорний джентльмен» у глянсуватому капелюсі й верхи на мулі,- Морісові думки повернулися з небес на землю.

Цю переміну спричинив не вміст кошика, що нічим не різнився від двох попередніх,- а зміст записки, прив'язаної стрічкою до плетива.

- То це всього-на-всього Ісідора! - пробурмотів мустангер, побачивши напис на згорнутому папірці. Потім з байдужим виглядом розгорнув його і став читати.

Записку було написано по-іспанському. Ось її дослівний переклад:

«Донові Морісіо Джеральду.

Дорогий сеньйоре!

Цей тиждень я гостювала в дядечка Сільвіо. Там я почула, що Вас поранено й що в готелі не приділяють Вам належної уваги. Прийміть, будь ласка, цей скромний дарунок як пам'ятку про ту величезну послугу, яку Ви мені зробили. Пишу, вже сидячи в сідлі, і зараз мій кінь понесе мене додому, до Ріо-Гранде.

Мій благодійнику, рятівнику мого життя і ще дорожчого для жінки - честі! Прощавайте, прощавайте!

Ісідора Коварубіо де Лос-Льянос».

- Спасибі тобі, мила Ісідоро! - тихо мовив Моріс, згортаючи записку й недбало кидаючи на ліжко.- Завжди вдячна, дбайлива, добра. Коли б не Луїза Пойндекстер, може, я й покохав би тебе.



Розділ XXIII КЛЯТВА ПОМСТИ

Нудячись у своїй кімнаті, Колхаун не міг би похвалитися такою відданою турботою про себе. Хоч і лежав він серед розкошів, проте знав, що немає в світі людини, якій він був би дорогий. До денця душі себелюбний, він не вірив у приязнь і не мав друзів, і тепер, прикутий до ліжка,- а як він знав, воно могло стати й смертельним ложем,- карався думкою, що нікого не обходить, чи лишиться він живий, чи помре.

Коли до нього й виявляли якесь співчуття, то тільки з родинного обов'язку. Та й навряд чи могло бути інакше. Його поведінка щодо двоюрідних брата й сестри не прихиляла і їх до нього, а його дядько, гордий Вудлі Пойндекстер, почував до Колхауна мало не відразу, змішану з підсвідомим острахом.

Попередня
-= 61 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар