Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

Отож плантатор радів і з того, що дочка послухалась його і, замість гасати верхи по прерії, вдовольнялася прогулянками в саду, де стріляла з лука в пташок, які необачно наверталися їй на очі.

П'ятдесятирічний батьку, хіба ж можна бути таким наївним? Невже ви забули свою власну молодість, і ті мрії, що надихали вас, і хитрощі та виверти, до яких ви вдавалися, і байки, що їх розказували, аби тільки приховати те, що, може, було найблагороднішим пориванням вашої душі?

Мабуть, батько красуні Луїзи не пам'ятав нічого такого, хоч міг би й пригадати дещо із своїх молодих літ. Та він, певно, все те забув, бо інакше не проминув би нагоди піти за дочкою в сад і нишком подивитись, що вона робить під деревами на березі річки. Тоді він побачив би, що її розвага не така жорстока, як можна було подумати. Дівчина не пронизувала стрілами пташок, що довірливо пурхали навколо неї. Як видно, вона воліла показувати свою стрілецьку майстерність в інший спосіб: настромляла на вістря клаптик паперу й пускала стрілу за річку, в гайок на тому березі.

Побачив би він і ще дивовижнішу картину. Через деякий час та стріла, ніби не вподобавши місця, куди її послано, й бажаючи повернутися в прекрасні руки, що пустили її в повітря, прилітала назад до саду з тим самим, чи, може, подібним, клаптиком паперу, настромленим на вістря.

Невтаємниченому глядачеві це дивовижне явище могло б видатися загадковим чи навіть надприродним. Та сторонніх глядачів там не було, а ті двоє, що по черзі напинали тятиву й пускали туди-сюди ту саму стрілу, добре все розуміли.

«Кохання на замок не замкнеш»,- твердить давнє прислів'я, хоч воно, може, й не зовсім пасує до техаської прерії, де замків не знають.

А от інше прислів'я, що несе в собі майже ту саму думку, придатне до всіх місць і часів: «Як є охота, знайдеться й нагода». І навряд чи щось могло б підтвердити його краще, ніж оті польоти стріли над річкою Леоною.

Луїза Пойндекстер виявила охоту. Моріс Джеральд знайшов нагоду.



Розділ XXXI ХИТРОМУДРА ПЕРЕПРАВА

Те листування стрілами не могло тривати довго. Які б то були закохані, коли б вони вдовольнилися спілкуванням на віддалі польоту стріли! Серця, сповнені кохання, прагнуть битися й палати разом, поруч, відчуваючи удари одне одного. Як і в десь рай земний, то оце він!

І Моріс Джеральд, і Луїза Пойндекстер прагнули нових зустрічей.

І ці зустрічі відбувалися - уже не при зрадливому світлі сонця, а тихої опівнічної години, і тільки зорі були свідками отих таємних побачень. Уже двічі зустрічалися закохані під деревами на краю саду, двічі обмінялися палкими клятвами під холодним сяйвом зір. Умовились і про третю зустріч.

А гордий плантатор, який чи не над усе пишався своєю дочкою, навіть не здогадувався, що вона повсякдень порушує його батьківську волю. Що його дочка, його єдина дочка, дівчина з давнього аристократичного роду, красуня, розумниця, яка мала все, щоб вигідно вийти заміж, скрадається вночі на побачення з ловцем коней! Якби йому таке бодай наснилось, він підхопився б із свого м'якого ліжка, неначе від гуку сурми, що провіщає кінець світу.

Вудлі Пойндекстер нічого такого не підозрював. Та й підозрювати не міг - надто вже неймовірне і страхітливе все воно було. Саме через те він і думки такої не припускав, а коли б вона раптом і майнула в нього, він одразу ж прогнав би її геть.

Йому сподобалося, що дочка слухняно скорилась

йому, хоч він волів би, щоб вона не відмовилася зовсім від прогулянок верхи, а їздила в супроводі брата чи кузена. Та Луїза не погоджувалася на це, а він не дуже наполягав. Зрештою, йому легко було вволити ту доччину примху, бо, поки дівчина лишалася вдома, не могло з'явитися знов і причини, що змусила його до такого суворого заходу.

Луїзина поступливість так переконала плантатора, що він уже майже шкодував про свою заборону. Ніщо не тривожило його ні вдень, ні вночі, і він почав навіть думати про те, щоб скасувати її.

Ніч була така, які бувають тільки на півдні, коли ясний повний місяць тихо пливе на сапфіровому небесному склепінні, коли далекі гори не оповиті серпанком і, здається, до них рукою сягнути; коли стихає вітрець і лапате листя тропічних дерев непорушно завмирає, ніби дослухаючись до дивовижного нічного хору, в якому злилися голоси всіх живих істот, що є в природі,- звірів, птахів, плазунів і комах.

То була така ніч, коли тільки й гуляти удвох із тією єдиною в світі, що з якогось таємничого веління природи полонила твоє серце, коли тобі так хочеться, щоб її білі руки обвили твою шию, і її прекрасні очі дивилися в твої, і ти бачив їх збуджений блиск, що здається ще принаднішим у таємничому світлі місяця.

Попередня
-= 75 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар