Слава ЗСУ!

Чому ж Колхаун приховував те, що сталося насправді? Чому не розповів про сцену в саду, свідком якої він був?

Чи не боявся він розкрити перед людьми свою принизливу роль у всій тій історії?

Та хоч би що його спонукало, а правду він приховав, і відповідь його здалася багатьом нещирою.

Нещирість відставного капітана видалася б їм ще очевиднішою, якби вони мали причини його підозрювати або принаймні довший час на те, щоб обміркувати його відповідь. Та несподівано світло сяйнуло з того боку, звідки його ніхто не чекав. Власник готелю «Напоготові», який прийшов на ту раду без запрошення, проштовхався наперед і заявив, що хоче повідомити про дещо важливе, а власне, про те, чого вони марно дошукуються: коли Генрі Пойндекстера бачили востаннє й в якому напрямі він поїхав.

Свідчення Обердоффера, викладені наполовину по-англійському, наполовину по-німецькому, зводилися ось до чого.

Моріс-мустангер, що після своєї дуелі з капітаном Колхауном мешкав у його готелі, того вечора дуже пізно кудись поїхав - як, до речі, і в попередні кілька вечорів. До готелю він повернувся аж десь після півночі й, побачивши, що там ще відчинено - в барі сам* пиячила компанія багатих гультяїв,- зробив те, ще давно мав би зробити: зажадав рахунок і, на превеликий подив старого Доффера, розплатився за все де останнього цента.

Де він узяв ті гроші й чому так поспіхом залишиї готель, знав, за словами Обердоффера, хіба що «готт» [57]. А сам власник готелю знав тільки те, що мустангер поїхав, забравши з собою весь свій «мотльох»,- як звичайно робив, вирушаючи в прерію ловити диких коней. Через те німець гадав, що він і тепер подався на оті свої лови.

Та яким чином усе оте стосувалося справи, що її обговорювала рада? А таки неабияким, хоча й з'ясувалося це тільки наприкінці розповіді, коли свідок виклав істотніші відомості.

Хвилин за двадцять після того, як мустангер поїхав, у двері готелю постукав «Генріх Пойндекстер» і запитав про містера Моріса Джеральда, а коли йому сказали, що той недавно поїхав, і пояснили, куди він міг податися, «мольодий дшентльмен» швидко поскакав туди ж, наче мав намір його наздогнати.

То було все, що знав і міг розповісти містер Обердоффер.

Хоч у його свідченнях були деякі незрозумілі деталі, проте загалом вони давали загонові ключ до пошуків, указуючи, в якому напрямі слід вирушати. Якщо Генрі Пойндекстер поїхав з Морісом-мустангером чи слідом за ним, його треба було шукати на тій дорозі, якою мав їхати ловець диких коней.

Чи знав хтось, де мустангерова оселя?

Ніхто не міг назвати певного місця, хоч декотрі гадали, що вона має бути десь у верхів'ях річки Нуесес, на її притоці Аламо.

Отож і ухвалили їхати шукати зниклого юнака або його тіло на береги Аламо, де могло знайтись і тіло мустангера,- і тоді довелося б мститися кривавим дикунам не за одного вбитого, а за двох.

Розділ XXXIX КАЛЮЖА КРОВІ

Хоч загін був досить великий - куди більший за ті, що їх звичайно збирають прикордонні жителі, вирушаючи на пошуки сусіда, який заблудився в прерії,- проте посувався дуже обережно.

На те була причина. Команчі стали на стежку війни.

Вперед послали розвідників і слідопитів - шукати и витлумачувати сліди, або ж «знаки». Та, проїхавши прерією майже десять миль на захід від Леони, ніяких слідів вони не знайшли. Дерен був сухий і твердий, і на ньому міг би залишити відбитки копит тільки кінь, що скакав чвалом. Таких відбитків там не було.

<*а десять миль від форту рівнину перетинає широка смуга лісових заростей, що тягнеться ген на північний 13] захід і на південний схід. То справжнісінькі техаські джунглі, густо переплетені ліанами і майже непрохідні для людей і коней.

У тих джунглях, як їхати навпростець від форту, є прогалина, де проходить стежка - найкоротший шлях до верхів'їв Нуесес. То така собі природна алея, яку з обох боків щільно обступають дерева. А може, то й штучна просіка, якась давня воєнна стежка команчів, прокладена ще за часів їхніх набігів на Тамауліпас, Коауїлу й Нуево-Леон [58].

Слідопити знали, що та прогалина виходить до Аламо, і повели нею загін.

Невдовзі вершники побачили, що один із слідопитів, який пішов уперед пішки, стоїть біля краю заростей, так ніби щось знайшов і чекав на них.

- Що там таке? - гукнув майор і, випередивши інших, під'їхав до нього.- Сліди?

- Еге ж, майоре, сліди, і дуже багато. Погляньте, отут, де земля м'якша. Бачите?

- Сліди коня.

---

  57 Бог (нім.).

  58 Тамауліпас, Коауїла, Нуево-Леон - мексіканські штати.