Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

- Двох коней, майоре,- шанобливо виправив його слідопит.

- Справді, двох.

- А далі начебто й чотирьох, але їх залишили ті самі двоє коней. Спершу вони їхали вперед цією просікою, а потім вернулися назад.

- Молодець, Спенглере. То що ви з цього зрозуміли?

- Небагато,- відказав Спенглер, що був у гарнізоні найманим розвідником.- Як по суті, то зовсім небагато. Я далеко не заходив і робити певних висновків не можу, але одне вже ясно: тут убито людину.

- Які ви маєте докази? Знайшли тіло?

- Ні. Ані тіла, ані навіть волосинки з голови, як я можу гадати, тут немає.

- А що ж є?

- Кров, велика калюжа крові - наче з цілого бізона. Ходімо, побачите самі. Тільки ось що,- додав слідопит, стишивши голос.- Коли ви хочете, щоб я дослідив усе як належить, звеліть іншим лишитися там, особливо тим, що попереду.

Це застереження, певно, передусім стосувалося плантатора та його племінника, бо слідопит нишком позирнув на них.

- Авжеж,- відказав майор.- Гаразд, Спенглере, я подбаю, щоб вам ніхто не заважав. Панове! Я прошу вас кілька хвилин не рушати далі. Моєму слідопитові треба самому оглянути цю дорогу. З ним можу поїхати тільки я.

Звісно, це майорове прохання насправді було наказом, тільки в чемній формі, бо звертався він до людей, начебто йому не підлеглих. Проте всі до одного послухались і лишилися на місці, а майор рушив уперед за слідопитом.

Кроків через п'ятдесят Спенглер зупинився.

- Бачите, майоре? - спитав він, показуючи на землю.

- Треба бути сліпому, щоб не побачити,- відказав майор.- Калюжа крові, і, як ви казали, така, наче тут зарізали бізона. А якщо вся вона з однією людини, то я сказав би, що тієї людини вже нема живої.

- Мертва! - мовив слідопит.- Умерла ще раніше, ніж ця кров устигла потемніти.

- Чия ж це, по-вашому, кров, Спенглере?

- Тієї людини, яку ми шукаємо,- плантаторового сина. Тим-то я й не хотів, щоб старий їхав сюди.

- А може, нехай би знав усю правду. Так чи так згодом дізнається.

- Слушно кажете, майоре. Та все ж таки краще спершу з'ясувати, як того хлопця вибили з сідла. А це для мене поки що загадка.

- Звісно як! Його ж убили індіанці, команчі. Хіба Це не їхніх рук діло?

- Аж ніяк,- упевнено відказав слідопит.

- Чому ви так думаєте, Спенглере?

- Тому що коли б тут були індіанці, на землі лишилося б не чотири сліди, та й то від двох коней, а не менше як сорок.

Атож, ви маєте рацію. Не схоже, щоб один команч зважився на вбивство.

. Це вбивство вчинив не команч, майоре, і взагалі ніякий не індіанець. Просікою йдуть сліди двох коней. Як бачите, це відбитки підків, і вони ж таки вертаються назад. Команчі не їздять на підкованих конях, хіба Що на крадених. На обох тих конях їхали білі вершники. Один слід залишив мустанг, але великий, а другий - копита американського коня. Туди, в глиб заростей, мустанг ішов попереду, це видно з того, що на деякі його сліди наклались інші. А звідти перед вів американський кінь, а мустанг ішов за ним, хоча й важко сказати, на якій відстані. Може, я краще побачу, якщо ми проїдемо до того місця, звідки вони повернули назад. Це має бути не дуже далеко.

- То їдьмо туди,- сказав майор.- Зараз я звелю, щоб усі лишалися на місці.- І, голосно віддавши наказ, щоб там його почули, він поїхав за слідопитом.

Ті два сліди тяглися в глиб заростей ще ярдів на чотириста, хоч майор бачив їх тільки там, де грунт був м'якіший, в затінку дерев. Слідопит пояснив, що коні й далі ішли так, як він казав: туди - мустанг попереду, а назад - навпаки.

Аж ось сліди урвалися - від того місця, як ми вже знаємо, вершники повернули назад. Та, перше ніж повернути, вони якийсь час постояли там під великою тополею. Про це свідчила подовбана копитами земля коло стовбура дерева.

Слідопит зліз з коня й, нахилившись додолу, почав пильно роздивлятися ті сліди.

- Вони стояли тут удвох,- сказав він за кілька хвилин,- і стояли довгенько, хоч з коня жоден не злазив. Певне, розмовляючи, притому спокійно, і саме оцього я ніяк не можу збагнути. Мабуть, вони посварилися потім.

- Якщо це правда, Спенглере, то ви просто-таки чаклун. Ну як ви могли про все те дізнатися?

- Зі слідів, майоре, зі слідів. Усе досить просто. Ось бачите, відбитки підків обох коней раз у раз перекриваються, та ще й так, що видно: вони, цебто коні, були тут разом, але їм не стоялося на місці, і вони переступали ногами. А щодо часу - то вершники встигли викурити по цілій сигарі, майже до решти, так що, як то кажуть, аж губи обпікало. Осьде недопалки - ними й люльки не натопчеш.- Слідопит нахилився, підняв з землі два недопалки сигар і подав майорові.- І з цього ж таки,- провадив він,- я доходжу висновку, що ті двоє, хоч би хто вони були, не мали один щодо одного ворожих намірів, поки стояли під цим деревом. Люди не закурюють разом, збираючись після того перерізати один одному горлянку чи розтрощити голову. Сварка між ними сталася напевне вже після того, як вони викурили сигари. А що вона таки сталася, не може бути сумніву. І один з них порішив другого - це так само певне, майоре, як і те, що ви сидите зараз у сідлі. А з того, що нас сюди привело, я можу здогадуватись і кого вбито. Бідолашний містер Пойндекстер ніколи вже не побачить свого сина живого.

Попередня
-= 89 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар