Слава ЗСУ!

- Можна тільки позаздрити. Ви багато бачили. Хто би міг подумати, з огляду на такий молодий вік вашої велебності.

- Тому, - Гжегож Гейнче проігнорував насмішку, - коли нарешті мені до рук потрапить ця saggita volans, цей самозваний демон і Боже знаряддя... То закінчиться все аж ніяк н§ мучеництвом, на яке той, мабуть, розраховує, а ув’язненням під трьома замками в Narrenturm’і. Позаяк саме у Вежі блазнів місце для блазня і божевільного.

На сходах до підземелля, з якого вже досить довго не долітали крики, зачовгали черевики.

Незабаром до зали ввійшов худий домініканець. Він підійшов до столу, поклонився, демонструючи поцятковану коричневими плямами лисину над вузьким віночком

тонзури.

- То як? - запитав із відвертою нехіттю Гейнче. - Що, брате Арнульфе? Зізнався нарешті?

- Зізнався.

- Bene. А то мені воно вже почало набридати.

Чернець підняв очі. У них не було неохоти. Не було і сліду відрази. Було очевидно, що процедура в підземеллі ратуші його анітрохи не стомила і йому не набридла. Зовсім навпаки. Було очевидно, що він з радістю почав би все наново. Стінолаз усміхнувся до братньої душі. Домініканець у відповідь не посміхнувся.

- То що? - поквапив інквізитор.

- Зізнання записано. Він сказав усе. Починаючи від закликання і викликання демона, теургії і кон’юрації - аж до тетраграмації і демономагії. Повідомив зміст і обряд підписання цирографа. Описав усіх, кого бачив під час шабашів і чорних мес... Але не видав, хоч ми старалися, місць укриття магічних книг і гриму арів... Ну, але ми змусили його назвати прізвища тих, для кого він виготовив амулети, у тому числі й убивчі амулети. Він також зізнався, що з диявольською допомогою, використовуючи urim і thurim266, зневолив, зробив підвладною собі та спокусив дівицю...

- Про що ти мені тут мелеш, братчику? - гаркнув Гейнче. - Що ти верзеш про демонів і дівиць? Контакти з чехами! Імена таборитських шпигунів і емісарів! Контактні скриньки! Місця, де сховано зброю і пропагандистські матеріали! Прізвища завербованих! Прізвища тих, хто симпатизує гуситству!

- Із цих речей, - заїкнувся чернець, - він не видав нічого.

- Значить, - Гейнче встав, - завтра візьметеся за нього знову. Пане фон Грелленорт...

- Присвятіть мені, - Стінолаз вказав очима на худого ченця, - ще хвилинку.

Інквізитор нетерплячим жестом відіслав ченця. Стінолаз зачекав, доки той вийде.

- Я хотів би, - сказав він, - виявити добру волю. Розраховуючи на те, що це залишиться таємницею, стосовно тих загадкових убивств, я хотів би, якщо дозволите, порадити вашій велебності...

- Тільки не кажіть, будь ласка... - Гейнче, не піднімаючи погляду, тарабанив пальцями по столі. - Не кажіть, що винні євреї. Які використовують urim і thurim.

- Я радив би упіймати... І ретельно допитати... Двох осіб.

- Прізвища.

- Урбан Горн, Рейнмар з Беляви.

- Брат убитого? - Гжегож Гейнче поморщився, але це потривало лише коротку мить. - Гм. Без коментарів, без коментарів, пане Біркарте. А то ви знову готові будете дорікнути мені незнанням Святого Письма, цього разу історії про Каїна й Авеля. Отже, цих двох. Ручаєтеся мені словом?