Слава ЗСУ!

- Ге-ей... - підхопили жалібним хором лицарі-розбійники. - Ге-е-е-е-ей...

- На гнойовищі, - помітив і показав Куно Віттрам - свиня риється. Може, заріжемо та й заберемо?

- Ні, - вирішив, трохи подумавши, Вейрах. - Часу шкода.

Він підвівся.

- Пане Шарлею! - сказав він. - Таки по правді не годиться вас тут самих трьох залишати. Зейдліці злопам’ятні, не інакше, як уже й погоні розіслали, будуть по дорогах шукати. Тож їдьте, ласкаво просимо, з нами. До Кромоліна, нашого поселення. Там у нас зброєносці, та й друзів буде чимало. Вас там ніхто не скривдить і не образить.

- Хай би спробували! - розпушив світлі вуса Римбаба. - їдьте з нами, їдьте, пане Шарлею. Бо, скажу я вам, ви мені дуже до душі припали.

- Як і мені молодий панич Рейнмар, - Куно Віттрам лупнув Рейневана по спині. - Присягаюся кельмою святого Руперта Зальцбурзького! їдьте з нами до Кромоліна. Пане Шарлею? Гаразд?

- Гаразд.

- Ну то, - потягнувся Ноткер фон Вейрах, - рушаймо, comitiva294.

* * *

Коли формувався кортеж, Шарлей залишився позаду і непомітно підкликав до себе Рейневана і Самсона Медка.

- Цей Кромолін, - сказав він тихо, поплескуючи по шиї гнідка, - це десь неподалік від Срібної Гури і Стошо-виць, біля так званої Чеської стежки, дороги, що веде з Чехії через Срібний перевал до Франкенштейна, до вроцлавського тракту. Тому нам з ними по дорозі й дуже на руку. І набагато безпечніше. Тримаймося їх. Закриваючи очі на те, чим вони промишляють. У біді не вибирають. Але раджу, тим не менше, дотримуватися обережності та зайвого не балакати. Самсоне?

- Мовчу і прикидаюся бельбасом. Pro bono commune295.

- Чудово. Рейнмаре, підійди-но ближче. Хочу і тобі дещо сказати.

Рейневан, вже в сідлі, під’їхав, підозрюючи, що його чекає і що він почує. І не помилився.

- Послухай мене уважно, непоправний дурню. Ти становиш для мене смертельну небезпеку вже самим фактом існування. Я не дозволю, щоб ти цю небезпеку збільшував ідіотською поведінкою і вчинками. Я не коментуватиму того факту, що, прагнучи бути шляхетним, ти повівся як кретин, кинувся на допомогу розбійникам і підтримав їх у бою із силами правопорядку. Не буду знущатися, дасть Бог, цей факт чомусь тебе навчив. Але обіцяю: якщо ти ще раз зробиш щось подібне, я кину тебе напризволяще, безповоротно й остаточно. Запам’ятай, осле, зарубай собі на носі, бовдуре: тобі ніхто не прийде на допомогу в біді, бо тільки дурень квапиться допомагати іншим. Якщо хтось кличе на допомогу, потрібно відвернутися спиною і негайно йти звідти геть. Обіцяю: якщо в майбутньому ти хоча б голову повернеш у бік бідняка, дівчини в біді, кривдженої дитини або битого собаки, ми розійдемося. А потім можеш корчити із себе Персеваля на власний страх і ризик.

- Шарлею...

- Мовчи. Пам’ятай, що я тебе попередив. Я не жартую.

* * *

Вони їхали лісовими галявинами, серед трав, що сягали до стремен. Небо на заході, затягнуте рваними перистими хмарами, яріло пасмами пломенистого пурпуру. Темніла стіна гір і чорних борів Шльонської Просіки.