Слава ЗСУ!

“Ех, весна, весна... А моя Аделя прекрасніша за весну. Ох, Аделю, Аделю, де ти, моя кохана? Коли ж я нарешті тебе побачу? Поцілую твої губи? Твої груди...

Швидше, уперед, швидше! До Зембиць!

А цікаво, - подумав він раптом, - де зараз і що поробляє Ніколетта Світловолоса?”

Genitori, Genitique

laus et jubilatio,

salus, honor, virtus quoque

sit et benedictio [20]...

Наприкінці кортежу, невидимі за поворотом дороги, дерли горло, полохаючи звірину, Римбаба і Віттрам.

Чинбарі-курвярі

дупу облупили,

а шевці-курвисини

чобіт з неї вшили [21]!

РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ,

у якому в раубрітерському селищі Кромолін

Рейневан заводить знайомства, їсть, п’є,

пришиває відрубані вуха і бере участь у тінгу296

ангельської міліції297, поки до Кромоліна не

прибувають зовсім несподівані гості

З точки зору стратегії й оборони раубрітерське селище Кромолін було розміщене вельми вдало - на острові, утвореному широким і замуленим рукавом ріки Ядкової. Дістатися туди можна було по схованому серед верб і верболозів мосту, але цей доступ легко вдавалося захищати, про що свідчили запори, козли і колючі кобилиці298, явно підготовлені до того, щоб перекрити у разі потреби дорогу. Навіть у півмороку смерку, який насувався, видно було й інші елементи укріплень, як-ото засіки і загострені палі, вбиті в болотистий берег. Біля самого в’їзду міст був додатково перегороджений товстим ланцюгом, що його негайно зняли пахолки - навіть до того, як Ноткер фон Вейрах устиг протрубити в ріг. Поза сумнівом, їх ще раніше помітили з чатівні, яка здіймалася над вільшняком.

Вони в’їхали на острів, поміж криті дерном бурдеї і шопи. Головна, схожа на фортецю споруда була, як виявилося, млином, а те, що вони вважали рукавом ріки, - млинівкою. Заставки були підняті, млин працював, колесо гуділо, вода лилася із шумом, скипаючи білою піною. За млином і стріхами халуп видно було заграву численних багать. Долинали музика, крики, гамір.

- Гуляють, - угадав Тассіло де Тресков.

З-за халуп із хихотінням вискочила розхристана дівка з розвіяною косою, за нею гнався товстуватий бернардинець. Обоє забігли до стодоли, звідки невдовзі почулися смішки і писки.

- Ну от і прошу дуже, - буркнув Шарлей. - Зовсім як удома.

Вони проминули латрину299, яка хоч і була схована в хащах, проте деконспірувала себе смородом, виїхали на майдан, повний людей, освітлений вогнищами, гучний від музики і голосів. Їх помітили, біля них негайно з’явилися кілька пахолків і зброєносців. Прибулі спішилися, а про лицарських коней негайно подбали. Шарлей підморгнув Самсонові, велет зітхнув і пішов услід за прислугою, тягнучи за собою коней.

Ноткер фон Фейрах віддав армігерові300 шолом, проте меч узяв під пахву.

- Багато людей з’їхалося, - зауважив він.

- Багато, - сухо підтвердив армігер. - А кажуть, що ще більше буде.

- Ходіть, ходіть, - потираючи руки, поквапив Римбаба. - Я поїв би!