Слава ЗСУ!

Зненацька два кущі перегородили йому шлях, а третій вихопив віжки. Четвертий же приставив до грудей щось таке, що могло бути тільки наконечником рогатини.

Навколо затупотіли копита, посилився запах кінського і людського поту. Скреготнуло кресало, посипалися іскри, загорілися ліхтарі. Рейневан примружив очі й відхилився в сідлі, бо один з ліхтарів йому підсунули майже під носа.

- Як на шпига він занадто гарний, - сказав Гайн фон Чірне. - Як на платного вбивцю занадто молодий. Але не завжди варто довіряти очам.

- Я є...

Він запнувся і зіщулився в сідлі, бо дістав чимось твердим по спині.

- Наразі я вирішую, чим ти є, - холодно зауважив Чірне. - І чим ти не є. Наприклад, ти не є роздовбаним арбалетними стрілами трупом у рові. Поки що, саме завдяки моєму рішенню. А тепер помовчи, бо я думаю.

- А що тут думати, - озвався Вітелоццо Гаетані, італієць. Він по-німецьки говорив вільно, але його зраджував мелодійний акцент. - Ножем його через горло - і баста. Та їдьмо вже, бо холодно і їсти хочеться.

Ззаду затупотіли копита, зафиркали коні.

- Він сам, - гукнув Фричко фон Ностіц, якого, своєю чергою, зраджував молодий і приємний голос. - За ним ніхто не їде.

- Не завжди варто довіряти очам, - повторив Чірне.

Над ніздрями його коня клубочилася біла пара. Він під’їхав близько, зовсім близько, так що вони торкнулися стременами. Рейневан із вражаючою ясністю зрозумів, чому: Чірне перевіряв його. Провокував.

- А я, - повторив з мороку італієць, - говорю, щоб його ножем по горлу.

- Ножем, ножем! - спалахнув Чірне. - У вас усе просто. А мені потім сповідник голову прогризає, марудить, випоминає: мовляв, то великий гріх - убивати без причини, треба, мовляв, мати важливу причину, щоб убити. Що не сповідь, то так мені торочить: причина, причина, не можна без причини, закінчиться тим, що візьму і розтрощу ксьондзові череп булавою, врешт-решт, якщо він мене дратує - то це теж причина, га? Але наразі хай буде так, як він мені на сповіді наказав.

- Ну, братику, - звернувся він до Рейневана, - кажи, хто ти. Побачимо, є причина чи її ще тільки треба придумати.

- Я звуся Рейнмар з Беляви, - почав Рейневан. А оскільки його ніхто не переривав, продовжував: - Мій брат, Петер з Беляви, був убитий. Убивство замовили брати Стерчі, а виконав Кунц Аулок і його шайка. Тому я не маю причин їх любити. У Кромоліні я почув, що і між вами дружби немає. Тому я їду слідом за вами, щоб повідомити, що Стерчі були у сільбищі, але втекли звідти, довідавшись, що ви на підході. Поїхали на південь, через брід на річці. Я кажу все це і роблю, бо мною керує ненависть до Стерчів. Сам я помститися їм не зможу. Маю надію зробити це у вашій компанії. Нічого більше я не хочу. Якщо я помилився... Вибачте мені й дозвольте їхати своєю дорогою.

Рейневан зробив глибокий вдих, втомлений поспішно виголошеною промовою. Коні раубрітерів похрапували, подзенькували упряжжю, ліхтарі вихоплювали з мороку страхітливі танцюючі тіні.

- Фон Беляу, - пирснув Фричко Ностіц. - Хай йому біс, виходить, що це, певно, якийсь мій далекий родич.

Вітелоццо Гаетані матюкнувся по-італійськи.

- Їдьмо, - раптом коротко наказав Гайн фон Чірне. - Ти, пане з Беляви, біля мене. Зовсім близько.