Слава ЗСУ!

- А ти не дотримуєш слова, пане Шарлей, - додав, піднімаючи хундсгугель, Тассіло де Тресков. - Не виконуєш угод. А це заслуговує на кару.

- І кара, як бачу, його не оминула, - фиркнув Куно Віттрам. - Клянуся ціпком святого Григорія Чудотворця! Погляньте-но, як йому хтось вуха понадгризав!

- Треба звідси забиратися, - сивоволосий перервав сцену, що розігрувалася на очах у здивованого Рейневана. - Погоня вже близько. Кінні йдуть слідом.

- Хіба я не казав? - фиркнув Буко фон Кроссіг. - Що ми їх рятуємо, витягаємо їхні задниці з зашморгу. Гаразд, їдьмо. Пане Гуоне? Ці переслідувачі...

- Не прості, - сивоволосий подивився на піднятого з землі за кінець крила кажана, потім перевів погляд на Шарлея і Самсона. - Так, сюди наближається неабихто... Я відчув, відчув це по свербінню пальців... Ну, ну... Цікаві ви люди, цікаві. Можна сказати: покажи мені, хто за тобою женеться, і я скажу, хто ти. Інакше: мої переслідувачі свідчать про мене.

- Овва, переслідувачі! - заволав, обертаючи коня, Пашко Римбаба. - Було б чим перейматися. Хай-но тільки під’їдуть, і ми дамо їм чосу.

- Не думаю, - відповів сивоволосий, - щоб це було так просто.

- І я так не думаю, - Буко теж роздивлявся кажанів. - Пане Гуоне, чи можна вас попросити?..

Названий Гуоном сивоволосий замість відповіді змахнув своїм покрученим костуром. З трав і папоротей негайно почав підніматися туман, білий і щільний, як дим. За надзвичайно короткий час ліс зник за ним повністю.

- Старий чарівник, - промимрив Ноткер Вейрах. - Аж мурашки по спині...

- Ет! - весело пирснув Пашко. - А мені якось байдуже.

- Людям, які нас переслідують, - наважився озватися Рейневан, - туман може не бути перешкодою. Навіть магічний.

Сивоволосий обернувся. Подивився йому в очі.

- Знаю, - сказав він. - Знаю, пане знавець. Відтак це не проти людей, а проти коней. Тому забирайте ваших звідси чимшвидше. Коли вчують випари, впадуть у шал.

- Ну, в дорогу, comitiva377!

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ,

у якому справи отримують настільки

кримінальний оборот, що якби канонік Отто

Беесс це передбачив, то без жодних церемоній

постриг би Рейневана в ченці й зачинив у

цистерціанській клаузурі378. А Рейневан починає

замислюватися над тим, чи така альтернатива

не була би для нього більш здоровою.

Вуглярів і смолярів із ближнього села, які прямували вдосвіта до свого робочого місця, стривожили і занепокоїли звуки, які звідти долинали. Лякливіші з-поміж них негайно взяли ноги в руки. За ними поспішили розважливіші, бо небезпідставно вирішили, що з роботи сьогодні нічого не вийде, вугілля вони не випалять, смоли і дьогтю не виженуть, мало того, ще, може, і по шиї доведеться дістати. Лише поодинокі та найсміливіші наважилися підібратися до смолярні настільки, щоб, обережно визираючи з-за стовбурів, угледіти на галявині з п’ятнадцятеро коней і стільки ж озброєних чоловіків, частина з яких була в повних пластинчастих обладунках. Вуглярі побачили, що лицарі жваво жестикулюють, почули збуджені голоси, крики, лайку. Це остаточно переконало вуглярів, що тут їм робити нічого, що треба втікати, поки ще можна. Лицарі сперечалися, сварилися, деякі були просто дуже сердиті, а від таких лицарів бідний селянин міг чекати найгіршого, бо на бідному селянинові лицарі звикли зганяти злість і заспокоювати нерви. Ба, сільський хлоп, що потрапив під гарячу руку якомусь розлюченому благородному лицареві, міг дістати не тільки кулаком у пику, черевиком під зад чи нагайкою по спині: бувало, що пан лицар зі злості хапався за меч, булаву або сокиру.