Слава ЗСУ!

Рейневан підвівся. При цьому він необережно зачепив стосик книг, та швидко підхопив їх, врятувавши від падіння. Поправив книгу, яка лежала нагорі. Довжелезний напис на палітурці ідентифікував її як “Bernardi Silvestri libri duo; quibus tituli Megacosmos et Microcosmos...”410 - читати далі Рейневанові не хотілося, його увагу привернула друга інкунабула, яка лежала знизу, слова, з яких складалася назва. Він раптом усвідомив, що вже бачив ці слова. Точніше, їх фрагменти.

Він досить різко відсунув убік Бернарда Сильвестра. І зітхнув.

DOCTOR EVANGELICUS

SUPER OMNES EVANGELISTAS

JOANNES WICLEPH ANGLICUS

DE BLASPHEMIA DE APOSTASIA

DE SYMONIA

DE POTESTATE PAPAE

DE COMPOSITIONE HOMINIS

“Anglicus”, а не “basilicus”, - подумав він. - “Symonia”, а не “sanctimonia”. “Papae”, а не “papillare”. Обгорілий аркуш із Повойовиць. Рукопис, що його Петерлін наказав спалити. Це був Джон Вікліф411”.

- Вікліф! - він мимоволі повторив думку вголос. - Вікліф, який збреше і правду скаже. Спалений, з могили викинутий...

- Що? - Гуон фон Сагар повернувся, тримаючи в руках два слоїчки. - Кого викинули з могили?

- Не викинули, - Рейневан думками все ще був далеко. - Ще викинуть. Так сказано в пророцтві. Джон Вікліф, doctor evangelicus. Брехун, тому що єретик, але в голіардській пісні він той, хто правду скаже. Похований у Люттерворті, в Англії. Його останки будуть викопані й спалені, попіл викинуть у ріку Ейвон, і він попливе в море. Це станеться через три роки.

- Цікаво, - серйозно сказав Гуон. - А інші пророцтва? Доля Європи? Світу? Християнства?

- На жаль. Тільки Вікліф.

- Трохи кепсько. Але краще щось, ніж нічого. Кажеш, викинуть Вікліфа з могили? Через три роки? Подивимося, чи вдасться якось використати ці відомості... А ти, якщо вже ми про це заговорили, чому так Вікліфом... Ах... Перепрошую... Мені не треба було... У теперішні часи таких запитань не ставлять. Вікліф, Вальдхаузен, Гус, Ієронім, Йоахим... Небезпечні книги, небезпечні погляди, уже багато хто через це життя втратив...

“Багато хто, - подумав Рейневан. - Справді, багато хто. Ех, Петерліне, Петерліне...”

- Бери посуд. І ходімо.

* * *

Товариство за столом тим часом уже незле набралося, тверезими виглядали тільки Буко фон Кроссіг і Шарлей. Обжирання тривало, бо з кухні принесли другу страву - ковбасу з дикого кабана в пиві, сервелат, вестфальську кров’янку і багато хліба.

Гуон фон Сагар змазав синці і забиті місця, Рейневан змінив пов’язку Вольданові з Осин. Звільнена від бинта спухла фізіономія Вольдана викликала загальні бурхливі веселощі. Самого Вольдана більше, ніж рана, хвилював шолом з хундсгугелем, який забули в лісі та який нібито коштував цілі чотири гривні. На зауваження, що шолом був зіпсований, він відповідав, що його можна було б відрихтувати.

Вольдан був також єдиним, хто випив маковий еліксир. Буко, скуштувавши, вилив відвар на покриту соломою підлогу і вилаяв Гуона за “гірке гівно”, решта наслідували його приклад. План приспати раубрітерів провалився.