Слава ЗСУ!

- Як могло залишитися, - докірливо подивився на юнака Венцель де Харта, - якщо в нього голови не залишилося...

- Це могли зробити, - похмуро вставив Гунтер фон Бішофсгейм, - ті відьми на мітлах, які на нас учора вночі біля багаття немовби з неба звалилися! Клянуся шапочкою святого Антонія! От потроху і починає розв’язуватися загадка! Я ж вам казав, що між дияволицями був Рейнмар де Беляу, що я його розгледів і впізнав! А достеменно відомо, що де Беляу - чарівник, в Олесниці чорною магією займався, на жінок чари наводив. Тамтешні панове можуть підтвердити!

- А я от нічого не знаю, - промимрив, дивлячись на Бенно Еберсбаха, Бичок Кромпуш. Обидва вони вчорашньої ночі впізнали Рейневана серед відьом, що летіли по небу, але воліли цього не зраджувати.

- Ну, атож, - відкашлявся Еберсбах. - Ми в Олесниці буваємо рідко. Пліток не слухаємо...

- Це не плітки, - поглянув на нього Рунге, - а факти. Белява займався чаклунством. Проклятий начебто власного брата вбив, як Каїн, коли той виявив його чортові практики.

- Годі сумніватися, - підтакнув Євстахій фон Рохов. - Про це говорив пан фон Рейдебург, стшелінський староста. А до нього такі вісті дійшли з Вроцлава. Від єпископа. Юний Рейнмар де Беляу зшаленів від чаклунства, диявол його з глузду зсунув. Диявол його рукою керує, до злочинів підштовхує. Убив він власного брата, убив пана Альбрехта Варта з Карчина, убив купця Ноймаркта, убив купця Гануша Троста, ба, на зембицького князя, кажуть, замахнувся.

- Таки замахнувся! - підтвердив Шпачок. - І до вежі за це потрапив. Одначе втік. З диявольською поміччю, бо як же ще.

- Якщо це чортова справа, - неспокійно роззирнувся Кунад фон Нойдек, - то їдьмо звідсіль чимшвидше... Бо ще, чого доброго, до нас щось нечисте причепиться...

- До нас? - Румфольд фон Опельн пацнув долонею по підвішеному біля сідла щиту, який вище гербового срібного багра був перепоясаний стрічкою з червоним хрестом. - До нас? До цього знака? Та ми ж хреста взяли, ми ж хрестоносці, з єпископом Конрадом хрестовим походом на Чехію йдемо, бити єретиків, Бога захищати і релігію! Ні, не може до нас чорт під ступитися. Бо ми milites Dei, ангельська міліція!

- Як ангельська міліція, - зауважив фон Рохов, - ми маємо не тільки привілеї, а й обов’язки.

- Що ви хочете цим сказати?

- Пан фон Бішофсгейм упізнав Рейнмара з Беляви серед чарівниць, які летіли на шабаш. Про це, як тільки приїдемо у Клодзько, на збірний пункт хрестового походу, треба буде донести Святій Курії.

- Доносити? Пане Євстахію! Таж ми лицарі!

- Донос стосовно чарів і єресі лицарської честі не заплямовує.

- Завжди заплямовує!

- Не заплямовує!

- Заплямовує, - прорік Румфольд фон Оппельн. - Але донести треба. І донесемо. А тепер далі, панове, у дорогу, у Клодзько, нам, ангельській міліції, не можна спізнитися на збірний пункт.

- Сором був би, - тонко підтвердив Шпачок, - якби єпископський хрестовий похід без нас на Чехію рушив.

- То їдьмо, в дорогу, - Кауффунг повернув коня. - Тим більше, що нам тут робити нічого. Як я бачу, цією справою займуться інші.