Слава ЗСУ!

- Якби не ти, - Самсон Медок ніби читав його думки, - дівчина не вийшла б живою із замка Бодак. Ти врятував її.

- А може, і нас також, - Шарлей облизав ложку. - Старий Біберштайн тільки так розіслав погоні, а ми - якщо хтось із вас цього ще не помітив - дуже близько від місця нападу, набагато ближче, ніж учора ввечері. Якби нас зловили... Гм-м-м... Може, панна, пам’ятаючи про порятунок, прийде нам на допомогу і заступиться за нас, виблагає у батечка цілість наших членів?

- Якщо захоче, - тверезо зауважив Самсон. - І якщо встигне.

Рейневан не прокоментував. Доїв суп.

- Ви, - сказав він, - теж справили на мене враження. У Бодаку було п’ятеро озброєних рубак-раубрітерів. А ви дали собі з ними раду...

- Вони були п’яні, - скривився Шарлей. - Якби не це... Але факт залишається фактом, я з непідробним здивуванням дивився на бойові подвиги присутнього тут Самсона Медка. А якби ти бачив, Рейнмаре, як він висаджував браму! Слово честі, якби королева Ядвіга мала когось такого для допомоги під брамою Вавеля, то зараз ми мали би Габсбургів на польському троні... А потім наш Самсон розгромив негідних філістимлян. Коротко кажучи: саме завдяки йому ми обидва живемо.

- Але, Шарлею...

- Завдяки тобі ми живі, скромний чоловіче. Крапка. Завдяки йому ж, знай це, Рейнмаре, ми знайшли тебе. На роздоріжжі, коли довелося вибирати, я схилявся радше до Бардо, але Самсон уперся, щоби таки Франкенштейн. Стверджував, що в нього - передчуття. Зазвичай я висміюю такі передчуття, але в цьому випадку, маючи справу з істотою надприродною, прибульцем з потойбіччя...

- Ти послухався, - урвав його Самсон, який уже призвичаївся не зважати на глузування. - Як виявилося, це було мудре рішення.

- Нема що казати. Ех, Рейнмаре, як же я зрадів, уздрівши тебе на ринку славного міста Франкенштейна, на тлі прилавка з пантофлями, у тіні вежі ратуші. Чи я вже говорив тобі, як сильно...

- Говорив.

- Радість від того, що я тебе бачу, - не дав перебити себе демерит, - вплинула також - і про це я хотів би тебе повідомити - на незначні поправки в моїх планах. Після твоїх останніх діянь, особливо після цирку з Гайном фон Чірне, показового виступу на зембицькому турнірі та пашталакання перед Буко з приводу колектора, я пообіцяв собі, що коли ми нарешті доберемося до Угорщини, коли ти опинишся у безпеці, я відразу ж після прибуття в Буду відведу тебе на міст через Дунай і так копну в дупу, що ти злетиш у ріку. Втішений і зворушений, нині я скасовую свої наміри. Принаймні на якийсь час. Гей, господарю! Пива! Швидко!

Довелося зачекати, корчмар не надто квапився. Спочатку його ввели в оману вираз обличчя і гордовитий голос Шарлея, однак він не міг не помітити, що ще раніше, замовляючи суп, гості досить гарячково підбили баланс, випорпуючи скойці і гелери з дна гаманців і з закамарків кишень. У корчмі, розташованій в аркадній галереї навпроти ратуші, аж ніяк не кишіло клієнтами, одначе корчмар надто себе цінував, щоб із зайвою послужливістю реагувати на окрики перших-ліпших лапсердаків.

Рейневан ковтнув пива, дивлячись на обдертих дітей, які бабралися в жовтій калюжі між ганебним стовпом і колодязем.

- Діти - майбутнє нації, - піймав його погляд Шарлей. - Наше майбутнє. Що ж, як таке воно обіцяє бути нецікавим. По-перше, убогим. По-друге, смердючим, нехлюйним і відразливо непривабливим.