Слава ЗСУ!

- Справді так, - погодився Самсон. - Але ж цьому можна зарадити. Замість нарікати, треба про нього подбати. Вимити. Нагодувати. Дати освіту. І тоді майбутнє - забезпечене.

- І хто ж, по-твоєму, повинен цим зайнятися?

- Не я, - знизав плечима велетень. - Мене це не стосується. У мене у вашому світі однаково немає майбутнього.

- Правда. Я й забув, - Шарлей кинув шматок змоченого в супі хліба собаці, що крутився поблизу. Собака був настільки худий, що аж зігнувся в три погибелі. А хліб він не з’їв, а проковтнув, як кит Йону.

- Цікаво, - замислився Рейневан, - чи цей псисько коли-небудь бачив костомаху?

- Напевно, тоді, - знизав плечима демерит, - коли мав зламану лапу. Але, як справедливо мовить Самсон, мене це не стосується. У мене також немає тут майбутнього, а якщо навіть і є, то воно здається мені ще більш засраним, ніж оці дітваки, і жалюгіднішим, ніж оцей-от собака. Країна мадярів видається мені зараз віддаленішою, ніж Ultima Thule431. Мене не обдурить хвилинна ідилія у вигляді тихого містечка Франкенштейна, пива, квасолевого супу і підсоленого хліба. За мить Рейневан зустріне яку-небудь панну, і станеться те, що й завжди. Знову доведеться брати ноги на плечі й утікати, щоби врешті-решт опинитися десь у глушині. Або в поганому товаристві.

- Але, Шарлею, - Самсон теж кинув собаці хліба, - від Опави нас відділяє тільки трохи більше ніж двадцять миль. А від Опави до Угорщини - всього якихось вісімдесят. Це не так уже й багато.

- Я бачу, ти там, у потойбіччі, вивчав географію східних окраїн Європи?

- Я багато різного вивчав, але не в цьому річ. Річ у тім, аби мислити позитивно.

- Я завжди мислю позитивно, - Шарлей відпив пива. - Мій оптимізм тільки зрідка щось порушує. І це має бути щось серйозне. Щось таке, скажімо, як перспектива далекої подорожі при цілковитій відсутності готівки. Наявність на трьох двох коней, причому в одного - запалення копит. А також той факт, що один із нас поранений. Як там твоя рука, Самсоне?

Велетень не відповів, зайнятий пивом, лишень ворухнув перев’язаною рукою, показуючи, що з нею все гаразд.

- Я радий, - Шарлей глянув на небо. - Однією проблемою менше. Але інші нікуди не дінуться.

- Дінуться. Принаймні частково.

- Що ти хочеш цим сказати, дорогий наш Рейнмаре?

- Цього разу, - Рейневан гордо підняв голову, - нам допоможуть не твої, а мої зв’язки. Я маю у Франкенштейні знайомих.

- А чи не йдеться часом, дозволю собі запитати, - зацікавився Шарлей, - про яку-небудь заміжню жінку? Удову? Дівицю на виданні? Черницю? Іншу дочку Єви, представницю прекрасної статі?

- Невдалі жарти. І даремні побоювання. Мій тутешній знайомий - диякон костелу Воздвиження Святого Хреста. Домініканець.

- Ха! - Шарлей енергійно поставив кухоль на стіл. - Якщо так, то краще вже чергова заміжня жінка. Рейнмаре, дорогий, чи ти часом не відчуваєш постійного болю голови? Не маєш нудоти і запаморочень? В очах тобі не двоїться?

- Знаю, знаю, - махнув рукою Рейневан, - що ти хочеш сказати. Domini canes432, собаки, шкода тільки, що скажені. Повсякчас до послуг Інквізиції. Банально, мосьпане, банально. До того ж, треба тобі знати, диякон, про якого я говорю, має переді мною борг вдячності, неабиякий борг вдячності. Петерлін, мій брат, колись йому допоміг, витяг із важких фінансових клопотів.