Слава ЗСУ!

- Ну, брати по нещастю, - сказав він весело, - вітаю вас, ким би ви не були. Виходить, що якийсь час нам доведеться провести разом. Хоч і не з власної волі, та одначе. То, може, все-таки варто познайомитися?

Як і годину тому, йому відповів шурхіт і шелест соломи, фиркання, тиха лайка та декілька інших слів і звуків, переважно непристойних. Однак цього разу Шарлей не відмовився від свого наміру. Він рішуче підійшов до одного із солом’яних лігов, що їх кільканадцять було сформовано попід стінами вежі та довкола напівзруйнованих стовпів і арок, які розділяли дно. Темряву лише незначною мірою розвиднювало світло, що просочувалося згори, з маленьких віконечок біля самого вершечка. Але очі вже призвичаїлися, і дещо вже можна було розгледіти.

- Доброго дня! Я - Шарлей!

- А чи не пішов би ти, - пробурчав чоловік з лігва. - Чіпляйся, безумцю, до собі подібних. Я при здоровому глузді. Нормальний!

Рейневан розкрив було рота, швидко закрив і знову розкрив. Він-бо бачив, чим займається той, хто хотів вважатися нормальним, а займався він енергійними маніпуляціями з власними геніталіями. Шарлей кашлянув, знизав плечима, пішов далі, до наступного лігва. Чоловік, який лежав на ньому, не рухався, якщо не рахувати легкого здригання і дивних спазмів обличчя.

- Доброго дня! Я - Шарлей...

- Б-б-б... б-б-у-у-б... бле-бле-е-е... Бле-е-е...

- Так я і думав. Ходімо далі, Рейнмаре. Доброго дня! Я...

- Стій! Куди прешся, божевільний? На креслення? Очей не маєш?

На твердій як камінь долівці, серед відгорнутої соломи, виднілися нашкрябані крейдою геометричні фігури, креслення і стовпчики цифр, над якими сліпав сивий дідуган із лисою як коліно маківкою. Креслення, фігури і цифри також повністю покривали стіну над його лігвом.

- Ах, - відступив Шарлей. - Перепрошую. Розумію. Як я міг забути: noli turbare circulos meos434.

Старий підняв голову, показав почорнілі зуби.

- Учені?

- Деякою мірою.

- Тоді займіть собі місця біля стовпа. Біля того, який позначено омегою.

* * *

Вони зайняли місця і, нагорнувши соломи, вимостили собі лігва під зазначеним стовпом, позначеним нашкрябаною грецькою літерою. Ледве встигли впоратися із завданням, як з’явився брат Транквілій, цього разу в товаристві кількох інших ченців у рясах із подвійним хрестом. Охоронці єрусалимського Гробу Господнього принесли паруючий казан, але пацієнтам вежі дозволили наблизитися до нього з мисками лише після того, як ті хором змовили “Pater noster”, “Ave”, “Credo”, “Confiteor” і “Miserere”435. Рейневан ще не підозрював, що це був початок ритуалу, якому він муситиме підкорятися довго. Дуже довго.

- Вежа блазнів, - озвався він, тупо вглядаючись у дно миски, у прилиплі рештки пшоняної каші. - У Франкенштейні?

- У Франкенштейні, - підтвердив Шарлей, длубаючись у зубах соломинкою. - Вежа - при госпісі Святого Георгія, який утримують божогробці з Ниси. Перед міськими стінами, біля Клодзької брами.

- Знаю. Я проходив поблизу. Учора. Здається, вчора... Як ми сюди потрапили? Чому нас узяли за розумово хворих?

- Найімовірніше, - демерит пирснув сміхом, - хтось проаналізував наші останні вчинки. Ні, дорогий Купріяне, я пожартував, аж настільки нам не пощастило. Це не тільки Вежа блазнів, це також... тимчасово... в’язниця Інквізиції. Оскільки карцер тутешніх домініканців зараз на ремонті. У Франкенштейні є дві міські в’язниці, у ратуші та під Кривою вежею, але обидві завжди переповнені. Тому сюди, у Вежу блазнів, саджають заарештованих за наказом Святої Курії.