Слава ЗСУ!

- А всі жінки, усі до єдиної, - курви. Вчинком або наміренням.

- Настане апокаліпсис, не залишиться нічого. Зовсім нічого. Але чого б то я мав товкмачити вам, профанам.

- А я вам кажу, що з нами буде покінчено ще раніше. Прийде інквізитор. Замучать, а потім спалять. І так нам і треба, грішникам, бо ми Бога образили.

- Тому як огненний язик пожирає стерню, а від полум’я никне трава, отак спорохнявіє корінь у них, і рознесеться їхній цвіт, немов курява, бо від себе відкинули Закон Господа Саваофа450.

- Чуєте? Придурок, а знає.

- Отож-бо.

- Проблема в тому, - сказав замислений Коппірніґ, - що ми забагато думали.

- От-от-от, - підтвердив Тома Альфа. - Тому не уникнути нам кари.

- ...будуть зібрані разом, мов в’язні до ями, й у в’язницю вони будуть замкнені, а по днях багатьох будуть навіщені451...

- Чуєте? Придурок, а знає.

Під стіною, віддалік, ті, що страждали на demenyia і debilitas, белькотіли і марили. Коло них, на своєму лігві, Нормальний ганяв між ногами огира, охаючи і постогнуючи.

* * *

У жовтні настали ще більші холоди. Тоді, шістнадцятого - у датах дозволяв орієнтуватися календар, який Шарлей накреслив на стіні крейдою, украденою в Циркулоса, - до Вежі блазнів потрапив знайомий.

* * *

Знайомого втягли до Вежі не божогробці, а збройні в кольчугах і вишитих каптанах. Він опирався, а тому дістав кілька разів по шиї, а зі сходів його зіштовхнули. Він скотився і розпластався на долівці. Пансіонери Вежі, серед них Рейневан і Шарлей, дивилися, як він лежить. Як до нього підходить брат Транквілій зі своїм кийком.

- Сьогодні в нас, - сказав він, за звичаєм спочатку привітавшись іменем святої Димпни, покровительки і заступниці хворих на голову, - сьогодні в нас святого Гавела. Але тих Гавелів тут було і було, тому, щоби не повторюватися... Сьогодні ще також споминаємо у молитвах святого Муммоліна... Так що будеш ти, брате, зватися Муммоліном. Зрозуміло?

Той, хто лежав на долівці, припіднявся на ліктях, глянув на божогробця. Якийсь час здавалося, що він прокоментує цю промову короткими і добірними словами. Транквілій теж, мабуть, цього чекав, бо підняв палку і відступив на крок, щоби краще розмахнутися. Але лежачий тільки скреготнув зубами, так нічого і не сказавши.

- Ну, - кивнув божогробець, - оце я розумію. З Богом, брате.

Лежачий сів. Рейневан ледве його впізнав. Не було сірого плаща, пропала срібна застібка, пропав шаперон, пропала ліріпіпа. Облягаючий вамс був весь виваляний у пилюці й тиньку, роздертий на обох підбитих ватою плечах.

- Здрастуй.

Урбан Горн підняв голову. Волосся в нього було поплутане, око підбите, губа розтята й опухла.

- Здрастуй, Рейнмаре, - відповів він. - Знаєш, я зовсім не здивований, що бачу тебе у Вежі блазнів.

- Ти цілий? Як ти себе почуваєш?

- Прекрасно. Просто блискуче. Певно, сонячне сяйво б’є у мене з дупи. Зазирни і переконайся. Бо мені важко.