Слава ЗСУ!

Він підвівся, обмацав боки. Помасував крижі.

- Убили мого собаку, - сказав він холодно. - Затовкли. Мого Вельзевула. Ти пам’ятаєш Вельзевула?

- Мені шкода, - Рейневан добре пам’ятав зуби собаки за дюйм від обличчя. Але йому справді було шкода.

- Цього я їм не подарую, - скреготнув зубами Горн. - Вони мені заплатять. Коли я вирвуся звідси.

- З цим може бути проблема.

- Знаю.

* * *

Під час церемонії знайомства Горн і Шарлей довго придивлялися один до одного, примружуючи повіки і покусуючи губи. Було видно, що натрапив пройдисвіт на пройдисвіта і шельма на шельму. Причому це було видно настільки виразно, що жоден із пройдисвітів ні про що іншого не запитав.

- То значить, - роззирнувся Горн, - сидимо, де сидимо. Франкенштейн, госпіталь регулярних каноніків, охоронців Гробу Єрусалимського. Narrenturm. Вежа блазнів.

- Не тільки, - злегка примружився Шарлей. - Про що шановному панові, поза сумнівом, відомо.

- Шановному панові, поза сумнівом, відомо, - визнав Горн. - Тому що запроторили його сюди Інквізиція та єпископський significavit. Ну що ж, що би там не думати про Святу Курію, їхні в’язниці зазвичай пристойні, просторі та чисті. Тут теж, носом чую, прийнято час від часу параші випорожнювати, а пансіонери виглядають незле... Видно, божогробці дбають. А як годують?

- Кепсько. Проте регулярно.

- Це непогано. Останньою дуркою, яку я бачив, була флорентійська Паццерія при Санта-Марія-Нуова. Треба було бачити тамтешніх пацієнтів! Виголоднілі, завошивлені, зарослі, брудні... А тут? Вас, як бачу, хоч зараз до двору. Ну, може, не до імператорського, не у Вавель... Але вже у такому собі Вільні, гарантую, ви могли б з’явитися так, як ото стоїте, не дуже б і вирізнялися. Та-а-ак... Міг, міг я потрапити гірше... Якби ж то ще тут не було цих ненормальних... Буйних, сподіваюся, серед них немає? Або, Боже борони, содомітів?

- Нема, - заспокоїв Шарлей. - Збавила нас свята Димпна. Лише ці, оно. Лежать, бурмочуть, бавляться своїми когутиками. Нічого особливого.

- От і прекрасно. Ну що ж, побудемо трохи разом. А може, й довше, ніж трохи.

- Може, й коротше, ніж ви думаєте, - кривувато посміхнувся демерит. - Ми сидимо тут уже від дня святого Корнелія. І з дня на день чекаємо інквізитора. Хтозна, може, це вже сьогодні?

- Сьогодні - ні, - спокійно запевнив Урбан Горн. - Завтра - також ні. Інквізиція зараз має інші заняття.

* * *

Хоч на нього й тиснули, до пояснень Горн приступив лише після обіду. І, до речі, з’їв його з апетитом. І не погидував решткою, якої не доїв Рейневан, котрий останнім часом почував себе не найкраще і втрачав апетит.

- Його пресвітлість єпископ вроцлавський Конрад, - пояснив Горн, пальцем вибираючи з дна миски останні крупинки, - ударив на гуситську Чехію. Разом із паном Путою з Частоловиць напав на Находсько і Трутновсько.

- Хрестовий похід?

- Ні. Грабіжницький рейд.

- Та це ж, - посміхнувся Шарлей, - точнісінько одне і теж.