Слава ЗСУ!

- Отже, демон?

- Або cacodaemon, - знизав худими плечима Циркулос. - Або те, що ми умовно позначаємо цим словом. Що саме? Я сказати не можу. Многая індивіди ідуть у темряві, незліченні negotia perambulantia in tenebris492...

- Значить, монастирський бовдур подався у пітьму, - упевнився Рейневан. - А в його тілесну оболонку вселилося negotium perambulans. Вони обмінялися? Сталася взаємозаміна. Так?

- Рівновага, - кивком голови підтвердив Циркулос. - Інь і Янь. Або... якщо тобі ближча кабала, Кетер і Малькут. Якщо існує вершина, висота, то має існувати і прірва.

- А це можна вернути назад? Обернути? Зробити так, щоб відбувся повторний обмін? Щоб він повернувся... Знаєте...

- Знаю... Тобто - не знаю.

Вони якийсь час сиділи мовчки, у тиші, яку порушували тільки хропіння Коппірніґа, гикавка Бонавентури, бурмотання дебілів, приглушені голоси диспутантів “Під Омегою” і молитва Benedictus Dominus, яку тихо повторював Камедула.

- Він, - сказав нарешті Рейневан, - тобто Самсон... називає себе Мандрівцем.

- Влучно.

- Такий-от cacodaemon, - сказав нарешті Рейневан, - неодмінно володіє якимись силами... надлюдськими. Наділений якимось... здібностями...

- Ти ламаєш собі голову над тим, - здогадався Циркулос, довівши свою проникливість, - чи можеш сподіватися від нього порятунку? Чи він, сам будучи на свободі, не забув про ув’язнених супутників? Хочеш знати, чи можеш розраховувати на його допомогу? Правда?

- Правда. Циркулос помовчав.

- Я б не розраховував, - заявив він нарешті з жорстокою відвертістю. - З чого б це демони мали відрізнятися в цьому сенсі від людей?

* * *

Це була їхня остання розмова. Чи вдалося Циркулосу активувати пронесений у задниці амулет і викликати демона Мерсільде, залишалося і навіки мало залишитися загадкою. А от що з телепортації нічого не вийшло, сумніватися було годі. Циркулос не перенісся в просторі. Він і далі був у вежі. Лежав горілиць у своєму лігві, напружений, притиснувши обидві руки до грудей і судомно вчепившись пальцями в одяг.

- Пресвята Діво... - охнув Інститор. - Прикрийте йому обличчя...

Шарлей клаптями ганчірки накрив страхітливу маску, деформовану в пароксизмі жаху і болю. Скривлені, покриті засохлою піною губи. Вишкірені зуби і замутнені, осклілі, вибалушені очі.

- Покличте брата Транквілія.

- Господи... - зойкнув Коппірніґ. - Дивіться...

Біля лігва небіжчика догори черевом лежав щур Мартін. Скорчений у муках, з оголеними жовтими зубами.

* * *

- Диявол, - з міною знавця проголосив Бонавентура, - шию йому скрутив. І забрав його душу до пекла.

- Атож, безсумнівно, - підтакнув Інститор. - Він малював на стінах чортівню - і догрався. Таж кожен дурень бачить: гексаграми, пентаграми, зодіаки, кабали, сефіри, інші диявольські і жидівські символи. Викликав диявола старий чарівник. На свою погибель.

- Тьху, тьху, нечиста сила... Треба б усі ті малюнки постирати. Свяченою водою покропити. Службу Божу відправити, перш ніж до нас Лихий причепиться. Кличте ченців... А з чого це ви смієтеся, Шарлею, чи можна дізнатися?