Слава ЗСУ!

- Самсоне... - Рейневан відчув, як зворушення стискає йому горло. - Самсоне... Друже! Ти не забув про нас...

- А то ніби, - широко посміхнувся Самсон Медок, - можна забути? Про таких двох, як ви?

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ,

у якому визволені з Вежі блазнів герої вільні -

але, як виявилося, не зовсім. Вони беруть

участь в історичних подіях, а саме - у спаленні

кількох сіл і містечок. Потім Самсон рятує те,

що можна, потім діються різні речі, аж нарешті

герої ідуть. Їхній шлях, якщо скористатися

метафорою поета, пролягає “in parte ove non é

che luca”513.

Сніг, який лежав на дахах, різав очі сліпучою білизною. Рейневан похитнувся і, якби не плече Самсона, запросто впав би зі сходів. З боку госпісу долинали крики і постріли. Болісно стогнав дзвін шпитального костелу, уже били на сполох дзвони всіх храмів Франкенштейна.

- Швидше! - крикнув Галада. - До брами! І ховайтеся! Стріляють!

Стріляли. Стріла з арбалета свиснула в них над головами, розщепила дошку. Пригинаючись, вони втекли у двір. Рейневан спіткнувся, впав на коліно в змішану з кров’ю багнюку. Коло брами і біля шпиталю лежали вбиті - кілька божогробців у рясах, кілька прислужників, кілька солдатів Інквізиції, залишених, видно, Гжегожем Гейнче.

- Швидше! - підганяв Тибальд Раабе. - До коней!

- Сюди, - осадив поруч з ними коня чех в обладунках і зі смолоскипом у руці, брудний і закіптюжений, як чорт. - Рухом, рухом!

Він розмахнувся, кинув смолоскип на дах сараю. Смолоскип скотився по мокрій соломі, зашипів у багнюці. Чех вилаявся.

Долетів запах диму і пожежі, над дахами стайні злетіло полум’я, кілька чехів виводили звідти коней, які били копитами. Знову бахнули постріли, почувся крик, гуркіт, бій ішов, як можна було здогадатися, під шпитальною церквою, із самої церкви, з віконець дзвіниці і з вікон хорів стріляли з арбалетів і гаківниць, цілячись в усе, що рухалося.

Біля входу до палаючого будинку медицинарію лежав, притулившись до стіни, божогробець. Це був брат Транквілій. Мокра ряса тліла на ньому і парувала. Чернець обіруч тримався за живіт, між його пальцями густо текла кров. Очі його були відкриті, він дивився прямо перед собою, але, певно, вже нічого не бачив.

- Добити! - вказав на нього Галада.

- Ні! - тонкий крик Рейневана стримав гуситів. - Ні! Лишіть його.

- Він конає, - додав він тихіше, побачивши грізні та розлючені погляди. - Дозвольте йому спокійно померти.

- Тим більше, - крикнув закіптявілий кіннотник, - що час підганяє, нічого марнувати його на напівтрупа! Далі, далі, на коней!

Рейневан, усе ще як у напівсні чи в трансі, заскочив у сідло поданого йому коня. Шарлей, який їхав поруч, стукнув його коліном.

Перед ним були широкі плечі Самсона, з другого

боку - Урбана Горна,

- Дивися, - шикнув на нього власне Горн, - за кого заступаєшся. Це Сирітки з Градця-Кралове. З ними нема жартів...

- Це був брат Транквілій...