Слава ЗСУ!

- Ян Гвєзда з Віцеміліц, гетьман Табора, - оповідав Бразда, - розпрощався з цим світом останнього дня жовтня. А його наступник, шляхетний пан Богуслав зі Швамберка, віддав Богу душу менше тижня тому.

- Тільки не кажіть, - насупив брови Шарлей, - що вони обидва загинули від рук таємних убивць.

- Обидва померли від ран, отриманих у бою. Гвєзду поранило стрілою в обличчя під Младою Вожицею, у переддень святого Луки, і невдовзі він помер. Пан Богуслав був поранений у бою за ракуське місто Рец.

- Значить, це не замахи, - зробив глузливу міну Шарлей, - а смерть для гуситів ледь не природна!”

- Не зовсім. Кажу ж, і той, і іншій померли через якийсь час після поранення. А може, були б одужали? Якби їм хтось, скажімо, не дав трутки? Дивний, погодьтеся, збіг обставин: два великі таборитські вожді, обидва спадкоємці Жижки, вмирають один за одним протягом місяця...

- Для Табора величезна втрата, - докинув Велек Храстицький. - А для ворогів наших вигода настільки велика, що вже й раніше були підозри. А зараз, після сенсаційних заяв молодого пана Беляви, справа повинна прояснитися до кінця. Повністю прояснитися.

- Ну та зрозуміло, - кивнув Шарлей, удавано серйозний. - Настільки повинна, що коли знадобиться, то візьмуть молодого пана Беляву на тортури. Адже ніщо, як відомо, так не прояснює підозрілих справ, як розпечене залізо.

- Та що ви, - посміхнувся Бразда, але якось не дуже переконливо. - Ніхто про таке навіть і не думає.

- Таж пан Рейнмар, - додав настільки ж малопереконливо Олдржих Галада, - брат пана Петера! А пан Петер з Беляви був наш. Та й ви теж наші...

- І як такі, - глузливо вставив Урбан Горн, - вони вільні, правда? Можуть, якщо захочуть, піти собі куди захочуть? Хоч би й зараз? Га? Пане Бразда?

- Ну... - запнувся гетьман градецької кінноти. - Теє-то... Ні. Не можуть. У мене інший наказ. Тому що, бачите...

- Небезпечно тут навколо, - відкашлявся Галада. - Ми повинні вас... Гм-м... Старанно охороняти.

- Зрозуміло. Повинні.

* * *

Усе було зрозуміло. Амброж уже більше не цікавився ними і не звертав на них уваги, але вони перебували під постійним контролем і наглядом гуситських воїнів. Здавалося б, вони були зовсім вільні, ніхто їм не нав’язувався, зовсім навпаки, до них ставилися як до товаришів, мало того, їх навіть озброїли і майже включили до складу легкої Браздової кінноти, яка тепер, після об’єднання з головними силами, налічувала понад сотню вершників. Але вони були під вартою, і заперечувати цей факт було неможливо. Шарлей спочатку скреготав зубами і тихо матюкався, та врешті-решт махнув на це рукою.

Залишалася справа нападу на колектора, і про неї ні Шарлей, ні Рейневан не збиралися забувати. Ані закривати її.

Хоч Тибальд Раабе старанно уникав розмови, його врешті-решт приперли до стіни. Точніше - до воза.

- А що мені було робити? - спалахнув він, коли йому нарешті дали можливість говорити. - Пан Самсон натискав! Треба було щось скомбінувати! Думаєте, якби не чутка про гроші, Амброж дав би нам кіннотників? Ага, дірку від бублика! Так що вам годилося би мені подякувати, а не кричати на мене! Якби не моя ідея, то ви сиділи б зараз у Вежі блазнів і чекали на інквізитора!