Слава ЗСУ!

- Твоя побрехенька могла коштувати нам життя. Якби Амброж був жадібнішим до грошей.

- Якби, якби! Овва! - голіард поправив пом’ятий Шарлеєм каптур. - А я що, не бачив, як він цінував пана Петера? Сумніву не було, що панича Рейнмара він не зачепить. Це по-перше. А по-друге...

- Що по-друге?

- Я справді думав... - Тибальд Раабе кілька разів кашлянув. - Що тут казати... Я був майже впевнений, що саме ви обчистили колектора на Сціборові Вирубці.

- А хто його обчистив?

- А хіба не ви?

- Ти, братику, напрошуєшся на копняка в зад. Добре, розкажи, як тобі вдалося втекти під час нападу?

- Як? - спохмурнів голіард. - А бігцем! Я швидко перебирав ногами. І не озирався, хоча ззаду кричали: “Рятуйте!”

- Вчися, Рейнмаре.

- Вчуся щодня, - урвав його Рейнмар. - А решта, Тибальде? Що там сталося з рештою? З колектором? З францисканцями? З лицарем фон Штітенкроном? З його... З його донькою?

- Я вже вам казав, паничу. Я не озирався. І не питайте більше ні про що.

Рейневан не питав.

* * *

Настали сутінки, але, на превеликий подив Рейневана, армія не зупинилася на постій. Нічним маршем гусити дійшли до села Ратно, нічну пітьму освітили заграви пожеж. Залога ратненського замку проігнорувала ультиматум Амброжа, парламентаріїв обстріляли з арбалетів, тому при світлі палаючих халуп почався штурм. Фортеця захищалася хоробро, але впала ще до світанку. Захисники заплатили за впертість - їх вибили до ноги.

На світанку марш продовжився, а Рейневан уже зрозумів, що рейд Амброжа на клодзьку землю має характер відплати, є помстою за осінній рейд на Наход і Трутнов, за різанину, яку війська вроцлавського єпископа Конрада і Пути з Частоловиць вчинили під Візмбурком і в селах уздовж ріки Метуї. Після Радкова і Ратна за Візмбурк і Метую заплатила Сьцінавка, що належала Янові Хаугвіцу, який брав участь у єпископському “хрестовому поході”. Сьцінавку було за це покарано: її спалили дощенту. Згорів - за два дні до свята своєї покровительки - костелик Святої Варвари. Пробощ устиг утекти - і цим врятував голову від ціпа.

Стоячи спиною до палаючого костелу, Амброж відправив службу Божу - була, виявляється, неділя. Служба була типово гуситською: під відкритим небом, на звичайному столі. Амброж, правлячи, не зняв із пояса меча.

Чехи молилися голосно. Самсон Медок, нерухомий, як антична статуя, стояв і дивився на палаючу пасіку, на солом’яні шапочки вуликів, які займалися вогнем.

Після служби, залишивши за спиною попелище, над яким ще здіймався дим, гусити рушили на схід, пройшли по сідловині між засніженими горбами Голінця і Копця, надвечір добралися до Войбужа. Це був маєток роду фон Цешау. Запеклість, з якою гусити накинулися на село, свідчила про те, що хтось із цього роду теж побував з єпископом під Візмбурком. Не вціліли жодна халупа, жодна стодола, жоден курінь і жодна кліть.

- Ми аж за чотири милі від кордону, - навмисне голосно і демонстративно заявив Урбан Горн. - І всього за милю від Клодзька. Ці дими видно здалеку, а вісті розходяться швидко. Ми ліземо левові в пащу.