Слава ЗСУ!

- Не зовсім, - Самсон підійшов так тихо, що Рейневан не помітив його і не почув. - Не зовсім, Шарлею. Тут йдеться про інше. Про панну Катажину Біберштайн. Наш Рейневан, здається, знову закохався.

* * *

Перш ніж засірів морозний світанок, відбулися прощання.

- Бувай, Рейнмаре, - потиснув Рейневанові руку Урбан Горн. - Я зникаю. І так уже надто багато людей бачили моє обличчя, а це в моїй професії небезпечна річ. А я ж бо збираюся і далі нею займатися.

- Вроцлавський єпископ уже знає про тебе, - попередив Рейневан. - Думаю, що знають і ті чорні вершники, які кричать “Adsumus”.

- Доведеться затаїтися і перечекати. Серед доброзичливих людей. Спочатку я поїду до Глогувка. А потім у Польщу.

- У Польщі небезпечно. Я тобі розказав, що ми підслухали в Дембовці. Єпископ Збігнев Олесницький...

- Польща, - перебив Горн, - це не тільки Олесницький. Навпаки, Польща - це дуже незначною мірою Олесницький, Ласкаж чи Ельґот. Польща, мій хлопче, це... Це інші... Європа, хлопче, незабаром зміниться. І якраз через Польщу. Бувай, хлопче.

- Ми, напевно, ще зустрінемося. Ти, наскільки я тебе знаю, повернешся у Шльонськ. І я туди повернуся. У мене там ще є кілька справ, які треба вирішити.

- Хтозна, може, вирішимо їх разом. При якійсь оказії. Але щоби так могло статися, прислухайся, будь ласка, до доброї поради, Рейнмаре з Беляви: не викликай демонів. Не берися більше за це.

- Не буду.

- І друга порада: якщо ти всерйоз думаєш про майбутню співпрацю при вирішенні наших справ, то повправляйся з мечем. З кинджалом. І з арбалетом.

- Повправляюся. Бувай, Горне.

- Бувайте, паничу, - підійшов Тибальд Раабе. - І мені вже час. Треба працювати для нашої справи.

- Бережи себе.

- А як же без цього?

* * *

Хоча Рейневан і справді був готовий стати пліч-о-пліч з гуситами зі зброєю в руках, йому це не судилося. Амброж категорично зажадав, щоб вони із Шарлеєм під час штурму Барда були при ньому, при його штабі. Тому Рейневан і Шарлей, за якими пильно стежив ескорт, залишалися при штабі, тоді як гуситська армія, у снігопад переправилася через Нису й у зразковому порядку стала перед містом. З північного боку в небо вже здіймалися дими: у рамках диверсійної операції кіннотники Бразди і Храстицького вже встигли підпалити млин і халупи підгороддя.

Бардо підготувалося до оборони, на стінах було повно озброєних, розмахували штандартами, кричали. Голосно били дзвони обох церков, чеської і німецької.

А перед стінами в чорних колах попелищ стояли дев’ять обсмалених паль. Вітер доносив кислий сморід горілого.

- Гусити, - пояснив котрийсь із селян-доносителів, яких уже кільканадцятеро послужливо супроводжували армію Амброжа. - Гусити, впіймані чехи, бегарди й один жид. Для постраху. Як тільки вони, вельможний пане, вивідали, що ви йдете, то всіх повитягали з льоху і попалили. Єретикам... Себто, даруйте... Вам... Для постраху та на зневагу.

Амброж кивнув головою. Не сказав ані слова. Лице його було скам’яніле.