Слава ЗСУ!

* * *

- Стань-но до мене фронтом, - наказав Шарлей, коли вони залишилися самі. - Покажися-но. Гм. Ти ще не нашив собі чаші на груди? “Я з вами, я за вас”? Це що за заяви, Рейнмаре? Чи ти часом не почав перейматися роллю?

- Ти про що?

- Ти прекрасно знаєш, про що. За те, що ти розпатякав перед Амброжем стосовно грангії в Дембовці, я сварки не починаю і тобі не докоряю, хтозна, може, воно й на користь нам вийде, якщо ми ненадовго сховаємося під гуситську протекцію. Але будь ласкавий пам’ятати, до дідька, що Градець-Кралове - аж ніяк не наша мета, а тільки зупинка на шляху в Угорщину. А їхня гуситська справа для нас - дурниця і фунт клоччя.

- їхня справа для мене - не фунт клоччя, - холодно заперечив Рейневан. - Петерлін вірив у те, у що вірять вони. Одного цього мені досить, бо я знав свого брата, знаю, якою він був людиною. Якщо Петерлін присвятив себе їхній справі, значить, вона не може бути поганою. Мовчи, мовчи, я знаю, що ти хочеш сказати. Я теж бачив, що зробили з радківськими священиками. Але це нічого не змінює. Петерлін, повторюю, не підтримав би неправого діла. Петерлін знав те, що і я тепер знаю: у кожній релігії, серед людей, які її сповідують і за неї борються, на одного Франциска Ассизького припадає легіон братів Арнульфів.

- Хто такий брат Арнульф, я можу тільки здогадуватися, - знизав плечима демерит. - Але метафору розумію, тим більше що вона далеко не нова. Якщо ж чогось не розумію... Чи ти, хлопче, вже перейшов у гуситську віру? І чи ти вже, як і кожен неофіт, берешся навертати інших? Якщо так, то стримай, прошу тебе, свій євангелічний запал. Бо ти спрямовуєш його зовсім не за призначенням.

- Поза сумнівом, - скривився Рейневан. - Тебе вже не треба навертати. Це ж бо вже доконаний факт.

Очі Шарлея злегка звузилися.

- Що ти хочеш цим сказати?

- Вісімнадцяте липня, вісімнадцятий рік, - промовив Рейневан після хвилинного мовчання. - Вроцлав. Нове Місто. Кривавий понеділок. Канонік Беесс видав тебе паролем, що його я сказав тобі тоді, у кармелітів. А Буко Кроссіг упізнав тебе і викрив тієї ночі в Бодаку. Ти брав участь, причому активну, у вроцлавському бунті в липні року Божого 1418. А що вас тоді сколихнуло й обурило, якщо не смерть Гуса й Ієроніма? За кого ви вступилися, якщо не за переслідуваних бегардів і вікліфістів? Що ви захищали, якщо не вільне право на причастя під обома видами? Називаючи себе iustitia popularis522, проти чого ви виступали, якщо не проти багатства і розбещеності кліру? До чого закликали на вулицях, якщо не до реформи in capite et in membris523, Шарлею? Як це було?

- Як було, так було, - відповів, помовчавши, демерит. - А було це сім років тому. Тебе, може, це здивує, але деякі люди вміють учитися на помилках і робити висновки.

- На початку нашого знайомства, - сказав Рейневан, - так давно, що здається, ніби минули століття, ти, як я пригадую, почастував мене такою сентенцією: “Творець створив нас за своїми образом і подобою, але подбав про індивідуальні риси”. Я, Шарлею, не перекреслюю минулого і не забуваю про нього. Я повернуся до Шльонська і зведу порахунки. Зведу всі порахунки і розплачуся з усіма боргами, з відповідним відсотком. А з Градця-Кралове до Шльонська ближче, ніж з Буди...

- І тобі сподобалося, - перебив його Шарлей, - те, у який спосіб зводить свої порахунки градецький пробощ Амброж? Чи я не мав рації, Самсоне, що це неофіт?