Слава ЗСУ!

- Війна без лицарів і лицарства, - відповів, помовчавши, Завіша Чорний, - мусить врешті-решт перетворитися на звичайне вбивство. І, як наслідок цього, на винищення цілих народів. Ні в чому такому я не хотів би брати участі. Але аж так швидко це не настане, тож не думаю, що я до цього доживу. Між нами кажучи, і не хотів би дожити.

Надовго запанувала тиша. Багаття догоряло, поліна жевріли рубінами, час від часу бухаючи синюватим полум’ям чи гейзером іскор. Котрийсь із пахолків захропів. Завіша тер чоло долонею. Ганс Майн Ігель, чорний, як згусток пітьми, ворушив вухами. Коли в його очах уже вкотре відбилося полум’я, Рейневан збагнув, що істота дивиться на нього.

- Любов, - раптом озвався Ганс Майн Ігель, - має багато імен. А тобі, юний Травнику, саме вона визначатиме долю. Любов. Життя врятує, коли ти навіть і знати не будеш, що це саме вона. Тому що багато імен у Богині. А ще більше - облич.

Рейневан вражено мовчав. Тим же, хто відреагував, був Завіша.

- Так-так, - сказав він. - Пророцтво. Як і будь-яке - малозрозуміле, як і будь-яке - годиться до всього й водночас ні до чого не придатне. Лише без образи, пане Гансе. А для мене? Чи є що-небудь для мене?

Ганс Майн Ігель ворухнув головою і вухами.

- На великій ріці, - сказав він нарешті своїм невиразним, хрипкуватим голосом, - стоїть на горі град. На горі, а вода його омиває. А зветься: Голубиний Град91. Погане місце. Не їдь туди, Сулима. Погане місце для тебе той Голубиний Град. Не їдь туди. Зверни із дороги.

Завіша довго мовчав, було видно, що поринув у роздуми. Він мовчав так довго, що Рейневан вирішив, що Завіша перемовчить дивні слова дивної нічної істоти. Однак помилився.

- Я, - урвав своє мовчання Завіша, - меча залізного чоловік92. Я знаю, що мене чекає. Знаю свою долю. Знаю її вже майже сорок років, іще з того дня, як узяв у руки меч. Але я не буду озиратися. Не обертатимуся на залишені за конем гундсфельди93, псячі могили і королівські підступи, на підлість, на ницість та на безбожність духу. Я не зверну з обраного шляху, милостивий Гансе Майн Ігелю.

Ганс Майн Ігель не промовив ані слова, але його величезні очі спалахнули ще яскравіше.

- Тим не менше, - Завіша Чорний потер чоло, - я волів би, щоб, як і Рейневанові, ти напророкував мені любові. Не смерті.

- Я також, - сказав Ганс Майн Ігель, - волів би. Бувайте.

Створіння раптом збільшилося, дуже настовбурчило шерсть. І зникло. Розчинилося в мороці, у тому самому мороці, з якого виринуло.

* * *

Коні форкали й тупцювали в темряві. Пахолки хропіли. Небо світлішало, над верхівками дерев блідли зорі.

- Надзвичайно, - сказав Рейневан. - Це було надзвичайно.

Сулимець, вихоплений із дрімоти, підняв голову.

- Що? Що надзвичайно?

- Цей... Ганс Майн Ігель. Знаєте, пане Завішо, що... Ну, я мушу визнати... Ви в мене викликали захват.

- Чим?

- Коли він виринув із пітьми, ви навіть не здригнулися. Ба, та у вас навіть голос не затремтів. А як ви потім із ним розмовляли - це було просто дивовижно... А то ж була... Нічна істота. Нелюдь... Чужий нам...

Завіша Чорний з Гарбова довго дивився на нього.